Читать книгу Музика води - Том Бойл - Страница 21

Коли вони вперше запримітили його, то гадали, що той мертвий уже не перший день. Підборіддя та кисті рук вмерзли у брилу льоду, а слизова оболонка очей перетворилася на шугу. Він бовтався, мовби шматок плавнику, а чорні води Темзи плескалися довкола вух та плечей.

– Що воно таке, Ліаме?

– Не знаю, Шеме. Схоже, мрець – утопленик.

Шем Леґґоті та Ліам Мак-Клюр були рибалки. Шість днів на тиждень вони ставили неводи на лосося й осетра, які заходять у гирло річки з припливом. Рибини запливали в сіті, застрягали зябрами у тридюймових[34] чарунках і билися не гірше, ніж об лід. Інколи виходило вирватися та втекти. Як уже карта лягала. Того вечора, коли вони тягли сітку, та була не такою, як завжди. І справа навіть не у вазі – добрий осетер може сягати п’яти сотень фунтів[35], а також мати десять футів[36] у довжині – йдеться про те, яке в них з’явилося відчуття. За комір убирався колючий вітер. Руки саднили. Мо’, то плавуча крижина? Колода? Шем засвітив ліхтар, щоб з’ясувати це – а там він, розбухлий, мовби мертвяк триденної давнини.

– То, значить, усе ж утопленик. Та ще й мерзлий.

– Так і є.

– Що ж. Відчепімо небораку і забудьмо. Не наша це справа.

Вони смикнули сітку. Коли потопельник вступив у контакт із носом човна, то з тріском гупнувся головою об дошки – як-от коли дерево б’ється об дерево. І видобув: «Гик».

– Що-що, Ліаме?

– Я нічого не казав, Шеме.

Коли почали виплутувати тіло, утопленик бовтався біля їхніх ніг. Його рот так і закляк відкритий, а язик примерз до зубів. «Гик», – повторив він.

– Господи Ісусе, хлопець іще живий! Ну ж бо, Шеме, допоможи мені втягти його в човен.

Подих Ліама пасмами висів у повітрі. То був справжній колóс із м’язів та жил, загартований роками витягання неводів і мордобою на причалі. Він нагнувся до втопленика та втягнув його в ялик разом із намерзлим плавучим льодом та всім причандаллям. Починаючи від пояса, той виявився голим, а вище – загорнутим у промоклу накидку.

– Закутай його в ковдру, Шеме. І дай-но сюди віскі.

– Віскі? Воно його або доб’є, або приведе до тями.

Йшлося про самогон – міцний, мов вогонь. Ліам вливав його утопленику в горлянку, а Шем тим часом визволяв підборіддя та пальці з льодової брили. Ефект був майже миттєвий – мрець підняв голову, виблював та втратив свідомість. І тільки й сказав: «Гик-гик».