Читать книгу Сучасні ділові документи та папери. Як правильно оформити і підготувати. Зразки та приклади - Вікторія Садовнича - Страница 11

Іменник – це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

Ділове мовлення вимагає віддавати перевагу абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: гарант, довідка, кон’юнктура, маркетинг, номенклатура, об’єктивність, прецедент та ін. Однак не тільки їх використовують у мові документів. Уживання інших іменників залежить від особливостей реалізації їхніх категорій.

Рід – це одна із найважливіших категорій іменника. Іменники української мови, які вживають у формі однини, мають рід – чоловічий, жіночий, середній. Його визначають, зважаючи на лексичне значення та формальні показники (закінчення).

Лексичне значення слова впливає на визначення роду іменників, що є назвами осіб: іменники чоловічого роду позначають осіб чоловічої статі, наприклад: батько, Микола, Ілля, вельможа, гульвіса, Коцюбинський, Кутній, директор. Показником роду цих іменників є закінчення – о, – а (-я), нульове, а також прикметникового походження закінчення – ий (-ій). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично, наприклад: аташе, кюре, денді, рефері, рантьє, портьє, куртьє, круп’є.

Особливої уваги потребують назви осіб чоловічого роду з нульовим закінченням. Помилки щодо їх уживання часто виникають через неправильне розуміння їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для позначення чоловіків і жінок, наприклад: банкір, викладач, декан, депутат, заступник, міністр, начальник, нотаріус, професор та ін. Використання іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов’язане з наявністю/відсутністю мовних засобів означення цієї статі. Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, наприклад: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, наприклад: Наш керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду.

Слід зазначити, що в офіційно-діловому мовленні іменники на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) уживають у чоловічому роді: викладач хімії, касир заводу, лаборант відділу, учитель школи. У ділових офіційних документах їх уживають незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати п. Іванову О. М. на посаду лаборанта; звільнити п. Іванову О. М. від виконання обов’язків диспетчера та ін.).

Окремо виділимо іменники чоловічого роду прикметникового та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї, наприклад: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники «із завершеною іменниковістю» стосовно граматичного роду, то немає потреби використовувати субстантиви (слова, які перетворилися в іменники), наприклад: завідувач, командувач.

Іменниками спільного роду слід вважати українські прізвища, які закінчуються на – о, приголосний звук або мають закінчення – а (-я), наприклад: Головко, Ткач, Сосюра, Краля. У мовленні рід цих іменників визначає власне ім’я чи по батькові, інші загальні назви, які мають чітку вказівку на рід, наприклад: Володимир Сосюра (чол. рід), але Ольга Сосюра (жін. рід), депутат Ткач перейшов в іншу фракцію (чол. рід), але пані Ткач – депутат обох скликань (жін. рід).

Не буде зайвим нагадати й про відмінювання чоловічих та жіночих імен, по батькові та прізвищ, оскільки вони також є іменниками. Отже, українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на – а (-я), відмінюють як відповідні іменники І відміни. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням – і змінюються на з, ц, с: Ольга – Ользі, Палажка – Палажці, Солоха – Солосі. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з’являється звук о: Одарок, Парасок.

Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та – о, відмінюють як відповідні іменники ІІ відміни. В іменах типу Антін, Нестір, Ничипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір голосний і виступає тільки в називному відмінку, у непрямих буде о: Антона, Антонові, Нестора, Несторові тощо, але: Лаврін – Лавріна, Олефір – Олефіра. Імена, що в називному відмінку закінчуються на – р, у родовому мають закінчення – а: Віктор – Віктора, Макар – Макара, але: Ігор – Ігоря, Лазар – Лазаря. Ім’я Лев за відмінювання має паралельні форми: Лева й Льва, Левові й Львові та ін.

Українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний (Любов, Нінель), відмінюють як відповідні іменники ІІІ відміни. Форми множини від таких імен майже не вживають.

Чоловічі імена по батькові в українській мові утворюють за допомогою суфікса – ович, а жіночі – за допомогою суфіксів – івн(а) та – ївн(а) (від імен на – й). Однак деякі форми є відмінними:

Чоловічі імена по батькові відмінюють як іменники ІІ відміни мішаної групи, а жіночі – як іменники І відміни твердої групи.

Українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення І відміни, відмінюють як відповідні іменники І відміни, а прізвища із закінченнями ІІ відміни – за зразком відмінювання іменників ІІ відміни. Жіночі прізвища на приголосний та – о не відмінюють.

Варто пам’ятати, що прізвища, які дорівнюють назвам істот, предметів або явищ, у діловому мовленні слід уживати в поєднанні з ім’ям, назвою посади тощо: Викликати водія Зайця.

Прізвища прикметникового типу на – ий, – ій відмінюють як відповідні прикметники чоловічого та жіночого родів твердої чи м’якої групи.

Чоловічі прізвища прикметникового типу на – ов, – ев (-єв), – ів (-їв), – ин, – ін (-їн) відмінюють за таким зразком:

Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладено розмежування за статтю:

1) назви наукових ступенів і звань, наприклад: доктор, кандидат, професор, доцент;

2) офіційні, адміністративні, посадові назви, наприклад: прем’єр-міністр, президент, дипломат, посол;

3) назви осіб за військовими спеціальностями, наприклад: воїн, боєць, офіцер, пілот, майор, капітан;

4) інші найменування соціально-оцінного типу, наприклад: лауреат, інженер, консультант, інспектор тощо.

Для виділення родо-статевих протиставлень іноді послуговуються назвами типу жінка-міністр, жінка-банкір, жінка-економіст. Вживаючи такі складні найменування в мовленні, слід пам’ятати, що граматичну форму роду програмує основне слово, щодо якого прикладка є означенням, наприклад: У парламенті виступала жінка-міністр.

З-поміж можливих варіантів суфіксальних словотворчих морфем зі значенням жіночого роду треба вміти вибрати правильний. Наприклад, співвідносні назви осіб жіночого роду за територіальною чи національною ознакою часто утворюються за допомогою суфікса – к(а), який приєднується до усічених основ іменників чоловічого роду, наприклад: українець – українка, львів’янин – львів’янка, американець – американка, але поляк – полячка, німець – німкеня. Від багатьох назв населених пунктів, територій узагалі неможливо утворити однослівні назви осіб за ознакою місця проживання. Тоді послуговуються розчленованим найменуванням, наприклад: Кривий Ріг – мешканець (мешканка) Кривого Рогу.

У сучасному мовленні поступово збільшується кількість іменників жіночого роду, які утворюються від іменників – назв осіб чоловічого роду і глибше різняться за ознакою статі. Показниками роду таких іменників здебільшого є словотворчі суфікси. За допомогою суфіксів утворюються співвідносні іменники жіночого роду від іменників чоловічого роду на позначення осіб за фахом, суспільною діяльністю, національністю, територіальною належністю тощо, наприклад: економіст – економістка, прем’єр – прем’єрка, депутат – депутатка, завідувач – завідувачка. Особливо широко функціонують вони в розмовному мовленні, часто їх не фіксують словники. У мовленні, особливо діловому, неприйнятними є форми професорка, викладачка, начальниця.

Єдиним показником жіночого роду в українській мові є закінчення – а (-я). Незмінні іменники іншомовного походження значення жіночого роду виражають лексично, наприклад: пані, леді, міс, місіс, мадам, мадемуазель, фрау.

Іменники чоловічого роду мають нульове закінчення в називному відмінку і закінчення – а(-я) або – у(-ю) в родовому відмінку однини, наприклад: біль – болю, ступінь – ступеня, степінь – степеня, нежить – нежитю, рукопис – рукопису. Слід враховувати, що закінчення визначають значенням іменника, а додатковими критеріями виступають наголос і морфологічна структура. У сумнівних же випадках варто звернутися до словника.

У багатозначних словах і омонімах закінчення родового відмінка визначено значенням: Алжира (місто) – Алжиру (країна), аметиста (окремий камінець) – аметисту (мінерал), буфета (меблі) – буфету (закусочна), Кизила (місто) – кизилу (рослина), листопада (місяць) – листопаду (процес), пояса (предмет) – поясу (просторове поняття), соняшника (окрема рослина) – соняшнику (збірне), Талана (прізвище) – талану (абстрактне).

Часто рід іменників із нульовим закінченням визначають неправильно, піддаючись упливу співзвучних форм російської мови (див. таблицю нижче).

Іменники жіночого роду мають у називному відмінку закінчення – а (-я) та нульове закінчення, наприклад: сторона, земля; річ, суміш, радість. Друга група іменників, що є назвами неістот, потребує особливої уваги, оскільки однотипність нульового закінчення стає причиною сплутування значення чоловічого та жіночого роду, пор.: біль1– відчуття страждання або білль – законопроект; назва деяких конституційних актів у Великій Британії, США і біль2 – білі нитки; яскраво-білий колір або біль3 – хвороба рослин. Усі наведені як приклади слова різняться за значенням та граматичними формами роду: перші два біль1 і білль є іменниками чоловічого роду і, відповідно, мають чоловічу парадигму відмінкових закінчень у непрямих відмінках, а омонімічні іменники біль2 та біль3 демонструють тип відмінкових закінчень іменників третьої відміни, пор.:

Р.в. болю1; білля; білі2; білі3

але

O. в. болем; біллем; біллю2; біллю3

Від дотримання граматичних норм, які регулюють творення морфологічних форм, залежить смислова точність будь-якого тексту, зокрема офіційно-ділового. Тому слід бути надзвичайно уважним, коли йдеться про вибір граматичної форми, особливо близькозвучних слів.

Іменники середнього роду мають формалізовані родові показники – закінчення – о, – е, – я (ІІ відміна), – а (-я) у називному відмінку та суфіксами – ат- (-ят-), – ен-у непрямих відмінках (IV відміна), наприклад: вікно, поле, обличчя, коліща, горня, ім’я. Усі незмінні іменники іншомовного походження, які є назвами неістот, за незначним винятком, належать до середнього роду, наприклад: євро, обліго, сальдо, бюро, метро. Винятки становлять ті, у яких під впливом українських відповідників – родових назв, змінився граматичний рід, наприклад: пенальті (удар), торнадо (вітер), сулугуні (сир) – чоловічий рід; авеню (вулиця), гінді (мова), кольрабі (капуста) – жіночий рід.

Про рід невідмінюваних власних назв та абревіатур варто сказати окремо. Специфіка родових ознак спонукає звернутися до роду тих слів, які його визначають:

а) рід незмінних власних назв визначає рід загальної (родової) назви, наприклад: чоловічий рід – Капрі (острів); жіночий рід – Калахарі (пустеля); середній рід – Сочі (місто).

б) рід незмінних абревіатур визначає рід стрижневого слова, наприклад: чоловічий рід – НРУ (Народний рух України); жіночий рід – УПА (Українська повстанська армія); середній рід – ВАТ (Відкрите акціонерне товариство).

Число іменників – словозмінна категорія іменника, в основу якої покладено поняття розчленованої кількості. Більшість іменників позначають предмети, які піддаються лічбі. Формально семантика «рахованості» виявляється в існуванні співвідносних форм однини і множини іменників, які мають те саме лексичне значення, наприклад: банк – банки, стіл – столи, студент – студенти.

Однак ідея рахунку, відображена у формах числа, властива не всім іменникам. У цьому разі число, як і рід у назвах неістот, не виражає жодних об’єктивних властивостей предметів, а характеризує словоформи лише граматично. Конкретизувати значення реальної кількості, якщо це потрібно, допомагають числівники, наприклад: студент – двоє студентів, два студенти, п’ять студентів; одні двері – двоє дверей. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини.

Отже, реально однину і множину не можна виражати власне словоформою. У такому разі число входить у сферу класифікаційних морфологічних категорій, тобто таких, що виражені формою різних слів, зближуючись з морфологічною категорією роду, а іменники вживають тільки в однині або тільки в множині.

Тільки в однині вживають іменники:

а) матеріально-речовинного значення: папір, сталь, пісок, масло;

б) абстрактні: піднесення, відповідальність, здоров’я;

в) збірні: молодь, студентство, професура;

г) власні назви: Київ, Дніпро, Львів.

Щодо збірних іменників під час укладання ділової документації слід дотримувати певних правил. Збірні іменники, що позначають сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо в діловому мовленні варто заміняти іменниками у формі множини: не студентство, а студенти, не професура, а професори. Сукупні ж поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю в діловому мовленні треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення: не заводчани, а працівники заводу, не городяни, а мешканці міста.

Мають форму тільки множини іменники:

а) матеріально-речовинного значення: консерви, парфуми, ласощі;

б) абстрактні: гордощі, лестощі, пустощі, відвідини, перемовини;

в) збірні: фінанси, гроші, кошти;

г) власні назви: Чернівці, Суми, Карпати;

д) назви часових періодів, свят, обрядів: канікули, роковини, іменини тощо.

Серед іменників, форми числа яких виявляють зв’язок із лексичним значенням, треба звернути увагу на слова, фактичне значення і вживання числових форм яких визначає контекст. Наприклад, іменники кошти (множ.) і кошт (одн.) функціонують у сучасній українській літературній мові як еквіваленти в значенні «за чий рахунок»: на чиї кошти (чий кошт), але диференціюють їх щодо вираження значень «1. Гроші, капітал, матеріальні цінності. 2. рідко. Те саме, що витрати; видатки» – перевага надається формі множини, наприклад: Держава виділяє великі кошти у вигляді кредиту для будівництва житла. Форма однини є компонентом стійких висловів власним коштом, невеликим коштом.

Важливо правильно використовувати форми числа іменників, що позначають предмети, які можна порахувати, стежачи за тим, щоб не порушити змістової цілісності висловлювання і не спотворити ситуації мовлення. У реченні Усі мають прийти з паспортом треба вжити форму однини, оскільки така вимога стосується кожної особи окремо. Однину вживають і тоді, коли позначають багато предметів у їх цілісності, нерозчленованості, наприклад: урожай вишні, картоплі, буряку. У складі термінологічних сполук як одиниць ділових паперів іменники із значенням речовинності часто мають форму множини, пор.: сухі вина, технічні масла, мінеральні води.

Відмінок – це словозмінна категорія іменника, яка потрібна для вираження синтаксичного відношення іменника до інших пов’язаних із ним слів. Отже, відмінок виявляється на морфологічному (має формальне вираження – закінчення) та синтаксичному рівнях мови. Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові становлять сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Первинною функцією називного відмінка є функція суб’єкта дії, яка поширюється насамперед на назви істот, наприклад: Студенти зібралися в аудиторії. Поширення називного відмінка на назви неістот спричинено явищами персоніфікації або модифікації суб’єктного значення в напрямку інструментальності, наприклад: Банк працює успішно або Поїзд відходить о четвертій.

Основне значення родового відмінка виявляється у придієслівному та приприкметниковому функціонуванні:

а) власне об’єкта, наприклад: Не чекайте допомоги; Він став білий від снігу; Брат старший від сестри;

б) об’єкта, не визначеного кількісно або визначеного частково, наприклад: Виділили достатньо готівки.

На основне нашаровуються супровідні значення родового відмінка, пов’язані з вираженням різноманітних обставинних ознак:

а) часу, наприклад: народився першого квітня дві тисячі п’ятого року; за старих часів було по-іншому;

б) просторовості, наприклад: приїхати до Львова;

в) атрибутивних відношень у приіменниковій позиції як нашарування на суб’єктну та об’єктну семантику, пор.: Акцизний збір у доходах бюджету. Не варто, однак, зловживати формами родового присубстантивного відмінка, щоб не створити психолінгвістичного дискомфорту чи граматичних помилок, пор.: Товариш брата моєї дружини повідомив…; Допомога банку не забарилася.

Основною функцією давального відмінка є функція адресата дії. У зв’язку з цим він поєднується з дієсловами, що позначають цілеспрямовану дію (дарувати, продавати, присвячувати, надсилати, писати тощо), а ядро іменникової лексики формують назви істот, наприклад: подарувати народові, присвятити матері. Варто звернути увагу на те, що давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками типу завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, наприклад: вчуся в університеті завдяки (всупереч) батькам (долі).

Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення ові (-еві, -єві) і – у (-ю).

У діловому стилі виразно переважає закінчення – у (-ю): директору, інженеру, документу та ін. Однак якщо поруч уживають два іменники в давальному відмінку, тоді краще вживати для них різні закінчення: інженерові Петренку або пану Сергієві. В іменниках – власних назвах на – ів (-їв), – ов (-ев, – єв), – ин, (-ін, – їн) можливим є тільки закінчення – у: Харкову, Києву, Гришину, Ільїну тощо.

Основне значення знахідного відміна – назва об’єкта дії, процесу чи стану, наприклад: приваблювати клієнтів, оформляти документи, фіксувати заборгованість, запрошувати делегацію, переживати невдачі. Аналогічну функцію виконує знахідний відмінок у безособовому реченні, присудок у якому виражений віддієприкметниковими формами на – но, – то, наприклад: справу завершено, кредитування припинено.

Вторинними функціями знахідного відмінка є вираження значень:

а) часу (слова на зразок година, хвилина, тиждень, рік, століття, ніч у поєднанні з кількісними чи порядковими числівниками, вказівними займенниками цей, той, неозначеними якийсь, деякий), наприклад: тривав два дні, відчиниться за годину, припинити на якийсь час;

б) міри простору, ваги, вартості (слова типу метр, кілометр, копійка, гривня у поєднанні з кількісними числівниками), наприклад: стояти за два кроки, коштує п’ять гривень.

Ділове мовлення вимагає вживання нульового закінчення для іменників чоловічого роду II відміни у знахідному відмінку однини: підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ, а не підписали акта, отримав листа, узяв олівця, видав наказа.

Первинною функцією орудного відмінка є інструментальна (знаряддя і засіб дії), наприклад: Добрими справами прославте себе. Вторинними є такі функції:

а) об’єкта дії і стану, наприклад: керувати банком, милуватися природою, гордитися працівниками;

б) реального суб’єкта або співучасника дії, наприклад: Рахунок закрито комісією; Продукцію випущено дочірньою компанією.

Місцевий відмінок виражає розгалужену систему значень, причому семантико-функціональне значення передається прийменником у поєднанні з відмінковою формою.

Власне предметне значення місцевий відмінок реалізує у придієслівній позиції, виражаючи:

а) місце дії (загальне локативне значення і просторову позицію) у поєднанні з прийменниками в (у), на, по, при, наприклад: бути в Києві, розташований на другому поверсі, розкласти по стопах, котились по обличчю, стояв при дорозі;

б) знаряддя дії, наприклад: транслювали по радіо;

в) об’єкта дії (при дієсловах типу упевнюватися, сумніватися, переконуватися, помилятися, розумітися, наполягати, зосереджуватися, плакати, які нейтралізують значення прийменників в (у), на, по, о (об)), наприклад: помилятися в людині, знатися на історії, плакати по матері.

Кличний відмінок виконує в мовленні функцію називання адресата мовлення, тобто осіб, рідше персоніфікованих предметів. Реалізуючи цю функцію в реченнях із дієслівними присудками у формі наказового способу, він поєднує функцію адресата з функцією потенційного суб’єкта дії, наприклад: Верни до мене, пам’яте моя! (В. Стус).

У діловій мові кличний відмінок активно функціонує в листуванні – у звертаннях. Варто пам’ятати про звертання таке:

1) ім’я та по батькові обидва мають форму кличного відмінка: Вікторе Івановичу, Надіє Петрівно;

2) у словосполученні, що утворено із загальної назви та імені, обидва елементи мають форму кличного відмінка: пане Петре;

3) форма кличного відмінка прізвищ дорівнює формі називного відмінка;

4) у словосполученні з двох загальних назв друга може мати форму називного відмінка: пане директоре або пане директор.

У професійному мовленні використання відмінків обумовлено тим значенням, з яким вони існують у сучасній українській літературній мові. Деяку специфіку зумовлено семантикою дієслів, які ними керують, та типом синтаксичної конструкції.

Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінкових форм не викликало двозначності, наприклад: контроль бухгалтерії, допомога заводу, виклик брата. Звичайно, її можна уникнути, увівши слова-конкретизатори або замінивши віддієслівні іменники дієсловами, пор.: контроль з боку бухгалтерії, допомога від заводу, братів виклик або викликати брата.

Застереження можуть стосуватися вживання окремих відмінків, наприклад:

1. При дієсловах з часткою не використовують родовий відмінок, а не знахідний, пор.: не позичити гривні, але позичити гривню, не писати статей, але писати статті.

2. Для вираження значення часу переважно використовують родовий відмінок, якщо його вживають з порядковим числівником, займенниками цей, той чи прикметниками, а також для вказівки на дату, наприклад: першого квітня дві тисячі першого року, цього року, поточного року, але у подальші місяці року, у четвер, у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці).