Читать книгу Сучасні ділові документи та папери. Як правильно оформити і підготувати. Зразки та приклади - Вікторія Садовнича - Страница 12

Прикметник – це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні. Прикметник виражає своє значення в категоріях роду, відмінка, числа та ступеня порівняння.

У діловому мовленні перевагу віддають прикметникам книжного походження: балансовий, валютний, гарантійний, ґрунтовний, легітимний, маршрутний, нейтральний, організаційний, парламентський, регіональний та ін. Якщо говорити про їхнє значення, то в документах найбільше трапляються відносні прикметники і набагато рідше якісні.

Проте оскільки якісні прикметники все ж уживають, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тобто форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш високий). У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передають зазвичай аналітичною формою (за допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто, дуже тощо, наприклад: дуже працьовитий, менш вдалий), оскільки творення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці форми вільно відмінюють і широко вживають у ролі означень; їх сприймають як стилістично нейтральні, у той час як однослівні форми мають чітке розмовне забарвлення.

Під час вживання ступенів порівняння слід враховувати смислову відмінність між прислівниками. Так, дуже вказує на абсолютний ступінь вияву ознаки; найбільш – на відносний ступінь вияву ознаки (менш – більш – найбільш).

Треба пам’ятати, що не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Це залежить від специфіки значення та структури основи. Не мають ступенів порівняння прикметники, які виражають:

а) абсолютну ознаку: мертвий, глухий, сліпий;

б) масть тварин: чалий, гнідий, буланий, вороний;

в) неповний вияв ознаки: темнуватий, білявий, зеленавий;

г) ознаку предметів на основі кольорової схожості до інших предметів: кремовий, бузковий, шоколадний;

ґ) суб’єктивну оцінку якості, наприклад: темненький, синенький, старезний;

д) недосяжну ознаку, наприклад: нездоланний, незрівнянний, нескінченний.

А також прикметники, які мають у своїй структурі префікси пре-, ультра-, архі-, над- (наприклад, прегарний, ультрамодний, архіважливий, надважкий) або є складними (наприклад, темно-синій, жовтогарячий).

Найтиповішими помилками щодо творення та застосування форм ступенів порівняння є:

– заміна найвищого ступеня порівняння вищим, наприклад: кращі люди замість найкращі люди, вища міра покарання замість найвища міра покарання;

– вживання форм вищого ступеня порівняння без прийменників від, за чи сполучника ніж, наприклад: Він старший мене замість Він старший від мене;

– поєднання простої та складеної форм вищого ступеня, наприклад: більш (менш) дорожчий, більш (менш) тепліший;

– використання займенника самий у невластивому йому значенні, наприклад: самий дорогий чи самий дорожчий замість найдорожчий або найбільш дорогий.

Форма місцевого відмінка однини чоловічого та середнього роду має варіативні закінчення – ому або – ім: в синьому небі – в синім небі. Однак у діловому мовленні слід використовувати тільки перше: на старому обладнанні.

У діловому стилі уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у родовому відмінку, це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів: досягнення студента або студентські досягнення.

Але усталеним є вживання присвійних прикметників:

а) у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, вейєрштрассова сигма-функція, ермітів многочлен, гурвіців критерій, жорданова лема, карданова передача, кесарів розтин, клейнова пляшка, ланґранжові дужки, Петрові батоги, рентгенівський апарат, фредґольмів мінор, штрумова система та ін.;

б) у крилатих висловах: авгієві стайні, езопівська мова, дамоклів меч, прокрустове ложе, сізіфова праця та ін.

У діловому мовленні слід також уникати вживання прикметників, що походять від географічних назв, замінюючи їх на словосполучення із додатковим роз’яснювальним іменником: білоцерківський житель – житель м. Біла Церква.

Іменники-прізвища чоловічого роду на – ов, – ев (-єв), – ів (-їв), – ин (-їн) виявляють тісний зв’язок з прикметником: у родовому відмінку однини вони мають закінчення іменників, а в орудному – прикметників твердої групи, наприклад: Ковалів – Кова-лев-а (Ковалів-а), але Ковалев-им (Ковалів-им), Василишин – Василишин-а, але Василишин-им. Лише неслов’янські прізвища, які закінчуються на – ов, – ин (-ін), відмінюють як іменники, наприклад: Дарвін – Дарвін-а, Дарвін-ом; Чаплін – Ча-плін-а, Чаплін-ом.

Словозміна географічних назв середнього роду прикметникового походження відбувається залежно від закінчення: іменники із закінченням – е відмінюють як прикметники, наприклад: Горошин-е – Горошин-ого, Горошин-им; Михалков-е – Михалков-ого, Михалков-им; іменники, що мають закінчення – о, відмінюють як іменники, наприклад: Голосіїв-о – Голосіїв-а, Голосіїв-ом; Святошин-о – Святошин-а, Святошин-ом.