Читать книгу Сучасні ділові документи та папери. Як правильно оформити і підготувати. Зразки та приклади - Вікторія Садовнича - Страница 5

Лексика – це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо). Слово – це граматично оформлений звук чи звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення. Достеменно визначити кількість слів, які сьогодні вживають в українській мові, практично неможливо. Відомо, що найповніше засвідчує словникове багатство «Великий тлумачний словник сучасної української мови», який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. Одинадцятитомний «Словник української мови» подає тлумачення понад 135 тис. слів. Щодо термінологічних словників, то вони об’єднують 3–5 тис. слів, енциклопедичні (загальні чи спеціальні, галузеві) містять 2–3 тис. словникових статей.

Ядром словникового складу будь-якого стилю мови є так звана загальновживана лексика. Це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, пов’язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна (міжстильова), тому її уживають вільно, без будь-яких обмежень в усіх функціональних стилях мови.

Специфічні слова, котрі співвідносяться зі сферами суспільного життя та функціональними стилями мови, називають лексикою обмеженого вживання. Її поділяють на розмовну, тобто слова, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення, та книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістично нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сферою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості, науковості. Переважно вони мають писемну форму вияву.

Діловою лексикою, або лексикою ділового мовлення, називають слова й усталені звороти, що належать до офіційно-ділового стилю й виконують функції офіційного спілкування, їх вживають у законах, указах, договорах, статутах та інших документах, в усній діловій практиці. Слова, що належать до ділової лексики, є складовими стандартних висловів, офіційних формул, вироблені для певних сфер ділового спілкування. Їх уживання вимагає точності, однозначного сприйняття. Ділова лексика вносить у текст стилістичне значення книжності.

Книжні елементи мови в офіційно-діловому стилю побутують з додатковою стилістичною якістю, якої вони набувають, частково трансформуючись під впливом системою зв’язків, комунікативного завдання відповідно до семантичних можливостей. Тому функціональну значущість лексичних одиниць ділового стилю можна визначити, досліджуючи весь його мовний лад, організацію мовних засобів у контексті.

Стилістичної додатковості слова набувають у зв’язку з різними обставинами. Для офіційно-ділового мовлення характерна й своя, власна канцелярська лексика, яку вже не використовують чи майже не використовують в інших сферах комунікації через свою архаїчність або специфічне стильове забарвлення: вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред’явлений, пред’явлення, засвідчити, чинність, ухвала, надати, сторони, діяння, дієздатний, кара, покараний, суд, скасувати, постановити та ін. У цьому функціональному різновиді мови, зокрема в дипломатичній сфері офіційного спілкування, використовують також назви й титулування, не властиві українському мовленню. Зміст офіційно-ділових документів пов’язаний із необхідністю називати різні установи, відділи, різні типи документів, посади, почесні звання, а також географічні назви, що вказують на місцезнаходження установ. Саме цим продиктоване широке використання номенклатурних позначень у ділових паперах.

Розрізняють також ділову лексику, властиву сфері міждержавних відносин, діяльності державних установ (наприклад: президент, прем’єр-міністр, секретаріат, заява уряду, прийняття закону), а також лексику, що побутує в щоденному діловому житті кожної людини (наприклад: документ, письмова заява, доручення, протокол засідання, секретар, приймальня). До ділової лексики, крім іменників та іменникових словосполучень, належать також дієслова, дієслівні форми в усталених зворотах типу дійти висновку, надати інформацію, уводити до складу, розпорядитися, зарахувати на посаду, оголосити конкурс тощо.

Найрухоміший в офіційно-діловому мовленні, як і в мові взагалі, – лексичний склад, що активно й безпосередньо реагує на всі соціально-економічні зрушення, оскільки основним його масивом є суспільно-політична й спеціальна термінологія. Лексичний склад офіційно-ділового мовлення виявляє тенденцію мови до адекватності, тобто до встановлення такого зв’язку між позначуваним і позначенням, який передбачає повну відповідність слова думці. Для забезпечення цієї мети в діловому стилі використовують різного типу відтворювані спеціалізовані одиниці.

Оскільки діловодство, законодавство, дипломатичне службове спілкування ведуть у писемному вигляді, цей різновид мовлення передбачає продумування, монологічний характер викладу, прагнення логічного впорядкування тексту, точної відповідності між позначуваним і позначенням, а також передання думок лише традиційними мовними засобами. У складі лексики офіційно-ділового мовлення можна виділити такі досить виразні ряди:

а) загальномовну, або міжстильову, лексику та фразеологію;

б) напівтерміни – спеціальну терміновану і детерміновану лексику, фразеологію та номенклатуру;

в) терміни різних галузей науки і виробництва;

г) власне ділову – стилістично марковану – лексику та фразеологію.

Розгляньмо кожний ряд окремо.

Загальномовна, або міжстильова, лексика і фразеологія в офіційно-діловій сфері, як і в усіх сферах без винятку, виконує основну комунікативну функцію, яка має забезпечувати загальнозрозумілість, загальнодоступність цього виду мовлення, виконує. Це найстійкіший пласт лексики щодо змін у часі. Без такого загальнозрозумілого поняттєвого фонду неможливі були б як розвиток, поступальна спадковість знань і досвіду, так і взаєморозуміння мовців. Склад цієї групи ділової лексики за походженням представлено переважно давніми спільнослов’янськими, спільносхіднослов’янськими та власне українськими словами, про що свідчать матеріали досліджень ділових документів ХVІ—ХVІІ ст. ст., а також перші й пізніші лексикографічні праці. Староукраїнські ділові документи яскраво відбивають і живу народну українську мову, лексичний склад якої сповнений загальномовних слів, які вживали в тому самому значенні, що й тепер. Використання лексичних засобів загальнонаціональної мови в офіційно-діловому стилі, комбінування їх з іншими лексичними одиницями мови своєрідне: одним надають перевагу над іншими, загальномовні слова наповнюються своїм, специфічним змістом, утворюються нові сполучення слів, за допомогою яких формулюють думки чи передають волю держави, апарату. Порівнюючи офіційно-ділове мовлення з іншими стилями української мови, звертаємо передусім увагу на константність його лексичних ознак, на стандартизацію словосполучень та інших засобів у переданні думки. Стандартизації сприяє добір із загальнолітературної мови однотипних форм та слів, їх повторюваність, а також уникання синонімів. На загальнопоняттєвому мовному тлі чітко вирізняється в діловому стилі лексика пізнішого творення, похідні слова на позначення абстрактних понять, які є назвами людей за ознакою дії чи стану і под., книжна лексика, що надає стилеві емоційної нейтральності та офіційності, так званої канцелярської сухості: активність, надавати, подавач, представник, стверджувати, ухвалювати, виховання, рішення, зміцнення, створення, забезпечення, здійснення і под.

Напівтерміни (терміновані та детерміновані слова) становлять найбільший шар лексики в текстах офіційно-ділового стилю української мови. Аналіз цієї групи лексики свідчить про те, що процес її формування супроводжується термінологізацією звичайних, загальновживаних, загальномовних слів. Спеціалізація слова відбувається в плані реалізації нового термінологічного значення, що розвивається додатково до свого повсякденного, загальномовного значення, звужуючи останнє до рівня терміна. Найбільш активною є суспільно-політична лексика, фразеологія та номенклатура. Функціональне використання термінованих одиниць здійснюється з урахуванням тієї стилістичної додаткової якості, якої вони набувають у певному контексті в процесі функціонування і часткової трансформації завдяки системі зв’язків, семантичних можливостей та комунікативного (позамовного) завдання, що на рівні доцільності передбачає загальнозрозумілість, доступність. Такі лексико-фразеологічні одиниці мають великий заряд абстрактності та узагальненої поняттєвості, а також забезпечують однозначність розуміння. Термінованих слів, які мають відповідники в загальновживаній лексиці, значно менше, ніж спеціально створених термінів, що набули широкого побутування в загальнокомунікативній сфері. Це стосується, зокрема, соціально-політичної термінології: їй не властива стильова закріпленість, яка простежується в системі інших термінологічних шарів лексики. Цьому сприяє такий позамовний чинник, як участь широких мас у політичному житті, а також етимологічна близькість суспільно-політичної термінології до загальновживаних слів.

Переважна більшість термінів у період науково-технічної революції перетворюється на семантично спеціалізовані слова загальномовного вжитку – детерміновані слова, тож часом важко встановити різницю між терміном і детермінованим словом. Детерміновані слова є найважливішим компонентом лексичного складу високорозвиненої літературної мови. До термінів, які, перейшовши в сферу суспільно-політичної лексики, набули тут метафоризованих значень, належать: платформа, боротьба, фронт, дух, метод, капітуляція; пор.: політична платформа, класова боротьба, фронт робіт, атмосфера дружби, ідейна капітуляція та ін. Зберігаючи загальний семантико-термінологічний характер певної сфери функціонування, ці терміни переходять у розряд нетермінів, вносячи із собою не властиву офіційно-діловій мові експресію.

Третій шар лексики становлять власне терміни – слова, що мають одне, дуже точне, значення, – вузькогалузеві, професійні, наукові. Кожне міністерство, відомство, кожна галузь промисловості, торгівлі, кожен із різновидів офіційно-ділового стилю, як і кожна галузь науки, послуговується своєю вузькогалузевою термінологією – словами дуже точного значення, яке всі фахівці цієї галузі розуміють однаково. На відміну від нетермінологічної лексики, яку вживають у спеціальному тексті, вони зберігають свою системну, вузькогалузеву, наукову маркованість.

Залежно від сфери обслуговування ділова мова звертається то до фінансової термінології (витрати, табель, кошторис), то до юридичної (скарга, суд, вина) тощо. У період науково-технічного розквіту виникають самостійні сфери виробництва, а також інститути зі специфічним завданням і засобами їх розв’язання, що певним чином позначається й на мовній комунікації: поряд із мовою масового спілкування у цьому виробничо-науковому середовищі формується своєрідна спеціалізована мова, насичена вузькогалузевою термінологією. Відбиток цієї мови спостерігаємо й у лексичному складі ділових паперів, що забезпечують цю сферу виробничих відносин. Проблема добору вузькогалузевих термінів у службових паперах відповідної галузі виробництва, науки, культури та ін. підпорядкована призначенню документації, з якою не ознайомлюються широкі маси. В іншому випадку слід писати просто і ясно, доступною мовою.

Вимоги до використання термінів у діловому мовленні:

1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, наприклад: діловодство, справочинство, але не діловедення, справоведення; автобіографія, а не життєпис; меню, а не стравоспис та ін.;

2) термін мають вживати з одним значенням, теж зафіксованим у словнику. Наприклад, циркуляр – це лише директивний лист, а не лист будь-якого іншого типу;

3) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, наприклад: справа – особова справа, судова справа.