Читать книгу Сучасні ділові документи та папери. Як правильно оформити і підготувати. Зразки та приклади - Вікторія Садовнича - Страница 3

Користуючись мовою у повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли учень пише твір, він старанніше добирає слова та будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та вподобань під час мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, різняться набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Власне слово «стиль» (з лат. stilus – паличка для письма) має кілька значень:

1) сукупність ознак, які характеризують мистецтво або індивідуальну манеру художника;

2) сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанру;

3) характерна манера поводитися, говорити, одягатися і т. ін.

Як термін його вживають у літературі, мистецтві, архітектурі та інших науках. Щодо мовного стилю, то він передбачає добір мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних тощо) у будь-якій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, справочинство, художня література тощо) відповідно до мети і завдань спілкування.

За образним висловом Джонатана Свіфта, «стиль – це потрібні слова на потрібному місці». Так, наприклад, слово говорити – нейтральне, і його можна використовуватися в будь-якій ситуації, ректи – застаріле й урочисте, балакати – розмовне, мовити – піднесено-урочисте, гомоніти – розмовно-голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-зневажливе.

В українській літературній мові виокремлюють такі функціональні стилі: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, конфесійний та епістолярний. Основні ознаки стилів української літературної мови подано в нижченаведеній таблиці:

Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Розмовний стиль найдавніший, він цілком природно виник через потребу спілкування. Це стиль, який використовують в усному повсякденному спілкуванні в побуті, у родині, на виробництві.

Розмовний – єдиний зі стилів мовлення, у якому відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Ознаками стилю є різноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; його форма – діалогічна й монологічна, а тому він може оперувати неповними, еліптичними реченнями та позамовними засобами: мімікою, жестами, ситуацією.

Однак слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мету і зміст переважно визначають особисті (суб’єктивні) стосунки мовців. Друге – зумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планують, не визначають його мету і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, здебільшого не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має довільний інформативний характер. Ділова ж розмова не виходить за межі визначеної теми, є конструктивною і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Зразок розмовного стилю

Професор запитує в студента:

– Чому ви так хвилюєтеся? Боїтеся моїх запитань?

– Та ні, професоре, я боюся своїх відповідей.

Науковий стиль – це повідомлення, що містить наукову інформацію, вимагає логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях, а тому характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними реченнями, відповідними фразеологізмами.

Науковий стиль мовлення використовують у наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. У ньому документовано твердження, є обов’язковими посилання, а також цитати. Цей стиль має кілька різновидів – власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний – з відповідними мовними вимогами.

Так, основне призначення власне наукового підстилю – об’єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяють науково-інформативний різновид (реферат, анотація, резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги).

Для науково-популярного підстилю характерне використання елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори) з метою зацікавлення читача.

А головною ознакою науково-навчального підстилю є доступність викладення інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладення матеріалу, спрямовані на активізацію мислення учня, послідовність уведення термінологічної лексики.

Зразок наукового стилю

Пісня – одна з найдавніших форм народної творчості. Вона зародилася в трудовій діяльності людини і стала виявом почуттів, дум і сподівань найширших народних мас. Тісний зв’язок пісні з трудовою і суспільно-громадською діяльністю людей спричинився до появи багатьох видів і жанрів народних пісень, які відображають історичні періоди в розвитку народу, його боротьбу за соціальне і національне визволення, а також вірування, обряди, побут, родинні відносини тощо (УРЕ. – Т. 11. – С. 219).

Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Сфера його використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основною ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічного викладення з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу та переконання. Цей стиль часто орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому в ньому можлива діалогічна форма (запитання й відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій тощо. Як і два попередні стилі, публіцистичний стиль має різновиди – стиль засобів масової інформації, художньо-публіцистичний (він представлений у памфлетах, фейлетонах, політичних нарисах, есе (короткий нарис вишуканої форми)) та науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Зразок публіцистичного стилю

Поколінню, що переступає рубіж третього тисячоліття, випала щаслива нагода, хай умоглядно, але все ж відчути себе причетним до таких грандіозних історичних перетворень, як зміна епох.

Звісно, наївно і безпідставно чекати від віку, що настає, якихось несподіваних механічних нововведень, покликаних до невпізнанності змінити життя, чи тішити себе надією на раптовий наплив незбагненних добрих див. Мова про інше: волею долі, свідомо чи несвідомо, нам дано відчути саму атмосферу цього незвичного часу. Об’єктивна реальність складається такими чином, що мимохіть заполонює свідомість уявлення масштабними – від прадавнини до неозорого майбутнього (І. Шаров).

Художній стиль – це складний сплав, котрий відображає багатство національної мови. Його можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до творів, надаючи їм більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Основними різновидами художнього стилю, звичайно ж, є проза та поезія. Одна з його особливостей – вживання художніх засобів (епітетів, метафор, порівнянь, алегорій тощо), що сприяє створенню образності. До інших ознак художнього стилю належать образність, естетика мовлення, призначення якої – пробудити в читача почуття прекрасного, експресія та інтенсивність вираження, а визначальним є суб’єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).

Зразок художнього стилю

УКАЗ

Конфесійний стиль (від. лат. confessio – визнання, сподівання), або, як його іноді також називають, сакральний – це стильовий різновид мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства. Він виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали перекладати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах, додаючи окремих українських вимовних і граматичних ознак.

Основне призначення конфесійного стилю – вплив на душевні переживання людини, допомога вірянам у спілкуванні їхніх душ із Богом, збереження й продовження культових ритуалів, об’єднання вірян одним почуттям щиросердної віри в Бога. Ознаками цього стилю є урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми, вживання слів для найменування Бога та явищ потойбічного світу, стосунків людини до Бога. Як і художній, конфесійний стиль оперує достатньою кількістю епітетів, порівнянь, метафор, слів переносного значення. Для підкреслення урочистості в ньому використовують речення зі зворотним порядком слів, поширені повтори слів.

Зразок конфесійного стилю

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні;і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Епістолярний стиль української літературної мови розвивався у тісному зв’язку з художнім, оскільки значною мірою обидва орієнтувалися спочатку на народнорозмовне мовлення. Назва стилю походить від грецького epistole – «лист, послання»; звідси – епістолярний, тобто «у формі листа». Отже, епістолярний стиль – це стиль приватного листування.

Основне призначення стилю – поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційному настроєві автора. Головними ознаками епістолярного стилю є широке використання форм ввічливості, звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць. До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари.

Зразок епістолярного стилю

25 грудня 1934 р.

Дорога старенька!

Живий і здоровий. Одержав від тебе «передачу»: сіру сорочку, кальсони, три пари панчіх, рушник, хустки, масло, сало й цукерки. І грошей 20 карбованців. Сердечне спасибі. Тільки ти не турбуйся передачами, бо я ж знаю, яке в тебе скрутне матеріальне становище. То «передача» тільки завдаватиме мені невеселого думання. Я тут не голодую й не мерзну. Не одривай у дітей. А що буде потрібно, то я напишу.

Привіт. Цілую тебе, дітей і бабушку.

Ваш чоловік-батько.

М. Куліш

Черкни про здоров’я твоє й дітей. Адреса: Київ, НКВД УРСР (Інститутська 5), Спецкорпус, Кулішу.

Слід зазначити, що не всі стилісти виділяють два останніх разновиди мови як окремі стилі. Часто їх продовжують називати підстилями інших стилів.

Особливості офіційно-ділового стилю ми розглянемо в наступному розділі.