Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 11

Перед смертю князь Ярослав Мудрий поділив руську землю між своїми синами, тим самим поклавши початок феодальної роздробленості. Старшому синові Ізяславу Ярослав дав Київ і Новгород, другому синові Святославу Чернігів, третьому – Всеволоду Переяслав (недалеко від Києва), четвертому – В'ячеславу – Смоленськ, п'ятому – Ігорю – Володимир-Волинський.

В Ізяслава, Святослава і Всеволода були і свої діти. Почалися постійні усобиці між дядьками і племінниками. Кожен розраховував збільшити свою долю. Від постійних воєн страждав, звичайно, в першу чергу простий народ, наступив смутний і кривавий час. Об'єктом суперечок став і великокнязівський престол. Коротко бурхлива історія того періоду виглядає так. Ізяслав не зумів підтримати свій авторитет, настроїв проти себе киян, які і вигнали його із столиці. Повернувшись потім до Києва, Ізяслав був повторно вигнаний звідти вже власними братами; він утік до Польщі, а київський престол зайняв Святослав і княжив там до смерті. Потім Київ знову перейшов у руки до Ізяслава, а Чернігів у цей час дістався Всеволоду. Після смерті Ізяслава київський престол зайняв Всеволод, а друге місто Чернігів – Всеволод віддав своєму старшому синові Володимиру (майбутньому Мономаху). Дітей Святослава Всеволод зовсім викреслив із загальної спадщини, як ізгоїв, що не мали права на великокнязівський престол, оскільки й їх батько не міг би стати великим князем, якби дотримувався принципу старшинства і не прогнав з престолу старшого брата. Ця зневага інтересами Святославичів стала причиною подальшої боротьби.

У 1093 році Всеволод помер, залишивши після себе сина Володимира, прозваного Мономахом – по імені свого діда з боку матері. Володимир не зустрів би перешкод зі сторони киян, якби захотів зайняти великокнязівський престол, але, будучи, поза сумнівом, стриманою і розумною людиною і не бажаючи нових усобиць, Мономах надав київський престол старшому зі своїх двоюрідних братів Святополку Ізяславичу Цей князь, проте, не користувався прихильностю ні серед киян, ні серед князів. Свавілля бояр і лихварів у столиці привело свого часу (1113 р.) після смерті Святополка до повстання. У часи княжіння Святополка Святославичі почали добиватися повноправності і заявили домагання на чернігівський стіл, зайнятий Мономахом.

Особливо страшні стали усобиці після того, як син чернігівського князя Святослава Олег зав'язав відносини з половцями і неодноразово приводив їх загони на Русь для своєкорисливого вирішення міжкнязівських проблем. Володимир Мономах вимушений був відмовитися від Чернігова і повернутися в Переяслав. Незабаром він почав широкомасштабну війну з половцями.

У 1096 році Святополк Ізяславич київський і Володимир Мономах запропонували Олегу Святославичу об'єднати сили в боротьбі з половцями і приїхати до Києва на всерусський князівський з'їзд, щоб розібратися у всіх образах і укласти договір про порядок на Русі. Олег відповів зарозумілою відмовою. Тоді об'єднане київсько-переяславське військо рушило на Чернігів. У дорозі до них приєднався волинський князь Давид Ігоревич. Не сподіваючись на вірність чернігівців, які засуджували його за те, що він підтримував відносини з половцями, чернігівський князь утік у Стародуб. Після довгої облоги, повної блокади міста і декількох нападів городяни зажадали від Олега піти на мирову з братами.

Родичі відняли в Олега Чернігів і запропонували з'явитися на загальний з'їзд руських князів. Незабаром почалася війна з половцями, які напали і на Переяславль, і на Київ. Олег знову виступив проти братів і двоюрідних племінників. Він узяв Муром, Суздаль, Ростов. Готувався до походу на Новгород. Проти Олега піднявся весь дім Мономаха, і його вибили з північних руських міст. Тепер він присягнувся прибути на з'їзд князів.

Цей форум відбувся в 1097 році в Любечі – родовому замку Мономаха. Прибули всі найкрупніші руські князі, внуки і правнуки Ярослава Мудрого: Святополк Київський; Володимир Мономах, князь переяславський; брати Святославичі Олег і Давид; Давид Ігоревич із Володимира-Волинського; Василько Ростиславич, князь теребовльський, що ворогував на Волині з Давидом Ігоревичем; інші князі, їх бояри і дружинники.

Князі домовилися: «кожен та держить отчину свою». За порушення цього порядку князям-відступникам загрожувало покарання з боку решти князів. Святополку Ізяславичу, як старшому, був залишений Київ з Туровим і Пінськом і титул великого князя; Володимиру Мономаху – Переяславське князівство, Суздальско-Ростовська земля, Смоленськ і Білоозеро; Олегу і Давиду Святославичам – Чернігів і Сіверська земля, Рязань, Муром і Тму-таракань; Давиду Ігоревичу – Володимир-Волинський з Луцьком; Васильку Ростиславичу (з братом) Теребовль, Червен, Перемишль. З'їзд проголосив принцип спадкоємства князями земель своїх батьків. Це рішення констатувала наявність нового політичного устрою в Київській Русі, основою якого було створене крупне феодальне землеволодіння.

Ухвалене рішення говорило про те, що колись єдина держава тепер розпадається на окремі землі. Навіть великий київський князь не міг «утрутитися» в чужу вотчину. Втім, захистити новий порядок було майже неможливо, оскільки в його основі лежала незалежність кожного від кожного, що спирається на зрослу господарську і військову могутність окремих земель і міст. Ледве князі роз'їхалися по домівках, як Святополк і Давид Ігоревич у Києві схопили, а потім оліпили князя Василька. Місто Теребовль і довколишні землі, що належали Васильку, були захоплені Давидом.

Мономах вирішив покарати князів-відступників. Велике військо, що складалося з дружин самого Мономаха, його синів, Олега і Давида Святославичів, які цього разу підкорялися Любецькому договору, рушило на Київ. Місто було обложене, в ньому почалися виступи проти Святополка, і той був вимушений прийняти ультиматум Мономаха – відправитися в сумісний похід проти володимиро-волинського князя Давида Ігоревича. Той прохав князів не карати його, оскільки він звільнив Василька, і все закінчилося миром.

Звільнившись з-під варти, Василько незабаром почав разом зі своїм братом війну проти Давида. Брати повернули собі всі свої землі.