Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 15

Свого часу Велике князівство Литовське було однією з найсильніших держав Європи. Це зараз Литва часто «позначена на карті цифрою», а в XIV столітті ця країна охоплювала території нинішніх Литви, Білорусі і значної частини України.

Посилення великокнязівської влади в Литві привело до об'єднання основних литовських земель у Велике князівство Литовське під владою Міндовга (середина 30-х років XIII в. – 1263), що захопив також деякі білоруські землі (Чорну Русь). Утворення Великого князівства Литовського було прискорено необхідністю об'єднатися для боротьби з агресією німецьких хрестоносців, що посилилася з початку XIII століття. Литовські війська здобули великі перемоги над лицарями в битвах при Шяуляї (1236) і Дурбі (1260).

До територіальних загарбань на ослабленій усобицями і боротьбою з монголами Русі Литовська держава приступила в середині XIII століття, після того, як у її складі була об'єднана основна частина власне литовських земель. Треба сказати, що литовці, легко приймаючі місцеві звичаї, мову і релігію, що зберігали привілеї місцевих правлячих верств, здавалися слов'янському населенню прийнятнішими господарями, ніж жорстокі азіати. Власне, Велике князівство Литовське стало єдиною в Східній Європі організованою силою, яка могла дати відсіч Орді.

У княжіння Гедиміна (1316–1341), Ольгерда (1345–1377) і Кейстута (1345–1382) Велике князівство Литовське значно розширило свої володіння. На початку XIV століття Литві вже належала вся Західна Русь: князівства Полоцьке, Мінське, Вітебське. Одночасно об'єктами феодальної експансії стали землі Південно-Західної Русі. У 20 – 30-ті роки XIV століття в результаті декількох завойовних походів вплив Литви був поширений на Володимир-Волинський, Галич і Київ.

Зимою 1344/45 року внаслідок двірського перевороту Великим князем Литовським став вітебський князь Ольгерд Гедимінович. За угодою 1352 року Галицько-Волинська Русь була розділена між Казимиром III і Ольгердом. Польщі дісталася Галицька земля і частина Поділля, а князівству Литовському – Волинь.

Схема битви у Синіх Вод

10-й великий князь Литовський Ольгерд (1296–1377)

У середині 50-х років XIV століття активізується експансія литовських феодалів у Середньому Подніпров'ї. Цьому сприяло тимчасове ослаблення Москви, що також претендувала на південні землі. Межі володінь Литви впритул підійшли до території Київського князівства і Чернігово-Сіверщини не тільки з боку Волині, але і з півночі, що полегшило литовським феодалам остаточне утвердження своєї влади і в цьому регіоні. У цей самий час починається занепад Золотої Орди. Монгольська держава теж почала переживати період усобиць. По суті, відділяються від Орди хани Дніпровського Правобережжя.

У 1362 році Ольгерд перейшов у наступ на Київську і Чернігово-Сіверську землю і приєднав ці території до своєї держави. Рішучого удару по пануванню Золотої Орди в Східній Європі завдали в межиріччі Дністра і Дніпра. Тут у битві у Синіх Вод (річка Синюха, ліва притока Південного Бугу) була підірвана влада Ординської держави над Південно-Західною Руссю.

Історики не сумніваються в самому факті битви у Синіх Вод, проте час і місце битви впродовж XIX–XX століть були предметом дискусій. Наприклад, Володимир Антонович, Михайло Ясинський і Федір Леонтович уважали, що битва відбулася в 1362 році, на думку ж Матвія Любавського і Михайла Грушевського, вона відбулася в 1363 році.

До осені 1362 року склалася найбільш сприятлива обстановка для розгортання наступу Великого князівства Литовського в Подільській землі. З Польським королівством воно знаходилося в мирних відносинах. Трохи ослабів натиск хрестоносців на корінну Литву. Орду стрясали міжусобні війни. Основну масу військ Ольгерда, що виступили проти ординців, склали феодальні ополчення князівств Південно-Західної Русі, незадовго до цього сприяючі ліквідації залежності населення Середнього Подніпров'я від Орди і приєднанню його до Великого князівства Литовського. Місцем збору і операційною базою військ Ольгерда став Київ. Підтримку Ольгерду подали подільські князі Коріатовичі і волинський князь Дмитро-Любарт Гедимінович.

Зустріч литовсько-руських військ з об'єднаними силами трьох орд Північного Причорномор'я (Кримської, Перекопської й Ямболукської) відбулася на берегах річки Синюхи. (Точна дата битви невідома.) Ольгерд розставив війська так, щоб запобігти їх обходу монгольською кіннотою з флангів. Це йому цілком вдалося. Послідував фронтальний удар литовських і руських воїнів, підтриманий наступом на фланги ординців, що і вирішило результат битви у Синіх Вод. Переслідуючи супротивника, литовські і руські ратники захопили його обози з майном.

У результаті битви у Синіх Вод межі підвладній Орді території в Північно-Західному Причорномор'ї були відсунуті до прибережної зони в низовьях Дністра і Південного Бугу, а на Дніпрі – до його порогів. Знизилося воєнно-політичне значення орд, що розміщувалися на захід від Дніпра. Без допомоги з центральних районів Ординської держави вони вже не могли протистояти натиску земель Південно-Західної Русі, Польському королівству і Молдавському князівству, що ввійшли до складу Великого князівства Литовського. Розширилися володіння Великого князівства Литовського на півдні: до гирла Дніпра і Дністра, в його складі закріпилися Київська земля, Поділля, Чернігівщина. Важливу роль у цьому зіграло прагнення місцевого населення звільнитися від тягаря ординського ярма.