Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 20

У 1397 році хан Тохтамиш передав київські, чернігівські, подільські землі і частину Дикого поля литовському князеві Вітовту в обмін на обіцянку захисту від Тамерлана. Останні території, що знаходяться південніше, належали свого часу Золотій Орді, фактично були нічийними, придатними тільки для кочовища. Із-за частих набігів татар ці землі вважалися небезпечним месцем і не користувалися популярністю у переселенців. Невелика кількість населення обумовило багаті звіриний і рибний промисли, які з часом почали привертати сюди козаків.

Відразу слід обмовитися, що під словом «Запоріжжя» необхідно розуміти не територію, на якій зараз розташований однойменний обласний центр, а Дніпро нижче за пороги. Враховуючи, що за 250 років існування Запорізька Січ вісім разів міняла місце, під Запоріжжям розуміють Подніпров'я на території нинішніх Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської областей.

Звідки ж виникло слово «козак», і, власне кажучи, коли цим словом почали називати вольних людей, що жили в приазовських степах? Треба сказати, що серед істориків, як це часто буває, немає єдиної думки про етимологію слова «козак». Можливо, слово це походить від дієслів «каз», що означає «рити укріплення», «кез» – «поневірятися» або ж «кач» – «бігти, рятуватися». Є також версії, що «козак» – це похідне від монгольського слова «касак-терген», що означало вид воза, або ж від самоназви якогось племені «касог». Більшість дослідників сходяться в одному: слово «козак» має тюркське походження. І це не випадково. Адже першими вільними людьми, що поселилися в Запоріжжі, були представники тюркських народів, і лише потім, через роки, серед козаків почали переважати слов'яни.

Етимологію слова «січ» багато дослідників виводять від слов'янського кореня «секти», тобто різати, рубати. За однією з версій, назва пов'язана із загостреним (висіченим) частоколом, яким була обнесена перша козацька столиця. Згідно іншої версії, Січ була названа так із-за вирубки великої кількості чагарника, що ріс у тих місцях.

Як же ставали козаками? Якщо узяти, скажімо, «досічовий період», тобто коли козацтво ще не мало чіткої організації і структури, стати козаком було дуже просто. Досить тільки втекти від бая, пана або поміщика, загалом, від свого ненависного господаря, поселитися в тих місцях, де Дніпро, пройшовши через буйні пороги, заспокоює свій норов. Правда, якщо збіглого раба ловили, то покарання його чекало страшне – тортури і смерть. Але все одно бігли, незважаючи на страх і ризик бути схопленими, проривалися, як могли, в степ. А вже там… На все воля Божа – якщо пощастить, то чекало козака життя вільне, серед таких же, як і він, відчайдушних людей. Якщо ні… «Двом смертям не бути, а одної не минути». Знали козаки, що стріли і мечі ворожі не дрімають і чекають своєї години, щоб пронизати серце козацьке. Але страшніше за смерть для козака були полон і рабство. У письмових джерелах слово «козак» з'явилося у виданому в 1304 році латинсько-татарському словнику «Codex Cumanicus». A через майже два сторіччя козаками були вперше названі жителі Київського і Черкаського староств, тобто, можна сказати, українці. Кримський хан Менглі-Гірей у листі литовському князеві Олександру закликав того приструнити козаків, що спалили декілька турецьких кораблів.

Точний час утворення Запорізької Січі достовірно не відомий. Отже, перша згадка про вольних козаків відноситься до 1304 року, правда, тоді в цих розбійницьких загонах, як уже мовилося, переважали представники тюркської, а не слов'янської національності. У праці відомого руського історика Василя Татищева можна знайти такі рядки: «Перші козаки, набрід з черкес горських, в Курськом у XIV сторіччі з'явилися; де вони слободу Черкаси побудували і під захистом татарських губернаторів крадіжкою і розбоями промишляли; потім перейшли на Дніпро і місто Черкаси на Дніпрі побудували». Тільки до середини XV століття слов'яни почали переважати в «степовій вольниці», що перетворилася на той час на помітну військову силу, яка ніким не контролювалася і нікому що не підкорялася.

І. Репін. «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1891 р.)

Бувало, звичайно, що козаки відправлялися бити татар, але керувалися вони швидше власними бажаннями і вигодою, ніж чиїми б то не було наказами. Та і вибране козаками місце, здавалося, самою природою було задумано як форпост. З дніпровських островів, більшість з яких зараз сховані під Каховським водосховищем і озером Леніна, відмінно контролювалися пониззя Дніпра, самі ж острови захищали тих, що ховалися на них після степових набігів козаків.

Перша фортеця за Дніпровськими порогами (так званий Хортицький замок, прототип Запорізької Січі) була побудована князем Дмитром Івановичем «Байдою» Вишневецьким в 1553 (згідно іншої версії – в 1556) році на острові Мала Хортиця і проіснувала до 1557 (1558) року. Тепер цей острів носить ім'я Байди. За час існування цієї фортеці козаки відбили напад кримського хана, проте у зв'язку з браком сил вимушені були покинути острів. В останню чверть XVI століття на Запоріжжі вже була постійна козацька варта. З часом, у міру накопичення сил, походи козаків як по суші, так і на козацьких човнах – чайках – на татарські і турецькі володіння стали частішими. Як правило, ці походи носили сезонний характер – влітку козаки збиралися на Січі, а взимку Січ існувала лише як форпост.

Приводом для утворення постійного поселення за дніпровськими порогами послужили заходи польського уряду як по відношенню до південно-руських земель взагалі, так і по відношенню до козацтва зокрема. Люблінська унія 1569 року, в результаті якої з'єдналися Польща і Литва, привела до розповсюдження польських порядків, в тому числі абсолютне закріпачення селян, на українські землі. Незгодні з таким станом речей селяни почали збиратися в низов'ях Дніпра, займаючись тут промислами і війною з татарами. Це було тим більше неминуче внаслідок того, що польський уряд не мав достатньої сили для захисту території України від татарських набігів. Це стихійне військо завдавало польському уряду найбільше мороки не стільки своїми самостійними набігами на сусідів, скільки протидією польській владі. Тому бажання поляків підпорядкувати собі запорожців було цілком закономірним.

Основною заслугою Запорізької Січі був, поза сумнівом, захист земель (причому не можна сказати, що тільки українських) від турецько-татарської агресії. Козаки укріпили фортифікаціями міста, створили військову охоронно-захисну, розвідувально-сторожову систему оборони меж України, що проіснувала впродовж трьох століть. Постійно діяли пости, форпости, сторожові загони, що контролювали степові дороги і річкові переправи, за допомогою оригінальної сигналізації населення попереджалося про просування татарських орд. Якщо говорити про значення козацтва в усесвітньому масштабі, не можна не відзначити воєнне мистецтво, що перевершило існуючі тоді стратегію і тактику феодальних європейських армій.