Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 13

Львів повною мірою пережив на собі бурхливу історію Галицької землі. Зовнішній вигляд забудови міста, кількісний і національний склад населення, так само як і рід їх занять, культура і життєві цінності мінялися не тільки під впливом перебігу часу, але і внаслідок безперервних історико-політичних змін, які були особливо «уважні» до цього регіону. Як результат, у наші дні Львів – одна з візитних карток України, неповторний коктейль практично всіх середньовічних архітектурних стилів.

Львів відноситься до старих, але не до стародавніших міст Галицької землі. Задовго до того, як він був закладений, вже існували Галич і Звенигород, а на околицях теперішнього Львова – менші укріплені міста, такі як Підгородище, Завадов, Грибовичі, Страдч, Щекотин та інші, розташовані на прибережних горбах Полтви або на схилах північного берега Поділля. Археологічні дослідження свідчать, що і на місці сучасного Львова (у районі майдану Старий Ринок, на території Онуфрієвського монастиря, костьолу Яна Хрестителя і Вірменської вулиці) ще в XII столітті існувало поселення, вік якого мінімум на 100 років більше літописної дати.

Засновником Львова був Данило Романович, що дав йому ім'я на честь свого сина Льва. Те, що Львів був заснований саме в середині XIII століття, наводить на думку про те, що основною причиною його створення були цілі військово-стратегічні і вже потім економічні і господарські. Дійсно, в цей самий час Данило, як уже згадувалося, основну увагу приділяв захисту своїх земель від татарських набігів, створенню нових фортець і зміцненню тих, що вже існували. Зрозуміло, що достатньо велике і добре укріплене місто повинне було стати важливим пунктом на перетині безлічі річкових і сухопутних торгових шляхів, що проходили тоді по галицьких землях. Утім, це не зменшує заслуг Данила Романовича, що вибрав місце заснування на вододілі Дніпра, Дністра та Вісли і одночасно у «воротах», ведучих з Східної до Західної Європи і з Прибалтики до Чорного моря.

Однією з найстаріших будов міста вважається церква Святого Миколи. Згадка про неї вперше зустрічається в 1292 році в грамоті князя Льва. В кінці XIII століття був побудований костьол Марії Сніжної, який зараз вважається найстарішим Львівським костьолом. До тих самих часів відноситься і поява церкви і монастиря Святого Онуфрія. Саме у цьому монастирі в 1573 році Іван Федоров заснував свою першу друкарню.

Стародавній Львів, як і більшість тодішніх укріплених міст, складався з трьох частин: дитинця, тобто укріпленого міста, підгороддя (що оточує місто) і пригородів. Дитинець знаходився на Княжій горі (у XV столітті вона була відома як Горай, а в XVII – як Лиса гора) і був відокремлений від Високого Замку глибоким яром, в 1830 – 1840-і роки засипаним. Дитинець був добре укріплений валами, засіками і частоколом, так що витримував численні напади. Тут, ймовірно, знаходився «стовп» – оборонна башта, будинок князя і його дружини, сховища для їжі і, можливо, каплиця.

По північно-західному схилу гори розташовувалося підгородде, яке було також укріплено валами і частоколами. В основному тут знаходилися княжі тереми (вище за церкву Святого Миколая, на горбі, який називався Вудильниця), від яких вела круто вниз дорога до торжища (нині площа Старий Ринок). Пригороди займали правий берег заводі річки Полтви та схили гори і тягнулися півколом по західній, північній і південній сторонах Княжої гори. Вони не були укріплені, ймовірно, захищалися тільки валами або частоколом, а у разі озброєного ворожого нападу жителі разом зі своїм майном шукали захисту в підгородді і дитинці. Окремо, на горі, стояв укріплений монастир Святого Юра.

Княже місто створювалося на торговому шляху, що проходив від Чорного моря через Галич, Львів і Холм до Балтики. Цей шлях пролягав через Старий Ринок і мимо численних церков і монастирів, з яких до нашого часу збереглися (в основному, побудовані наново на старих місцях або фундаментах) церкви Святої Парасковії, Святого Онуфрія і Святого Миколая, а також костьоли Іоанна Хрестителя і Марії Сніжної.

Львів досить швидко став торговим і економічним центром князівства і всього регіону. Вигідне розташування сприяло його бурхливому розвитку, що окрім зростання чисто економічного добробуту також обумовлювало приплив татар, німців, угорців і поляків. Всі вони вносили до життя міста частину своєї культури, тому архітектура Львова – вельми своєрідна суміш готики, бароко, ренесансу, романського стилю, не говорячи вже про суто національні елементи.

Княже місто було багатолюдне (окрім місцевого населення тут були німецька, вірменська і татарська колонії) і досить просторе, з численними будинками і господарськими спорудами, городами і садами. Його загальна територія складала близько 50 га. Поля і косовиці знаходилися в основному на іншому березі Полтви.

У 1272 році князь Лев Данилович переїхав з Галича до Львова і переніс туди ж столицю Галицько-Волинського князівства. Після того, як урвався рід Романовичів, як намісник литовського князя Люберта Львовом почав правити Дмитро Детько. Після захоплення Львова польським королем Казимиром III Великим у 1349 році центр міста був перенесений на південь. Нове планування Львова більше відповідало західноєвропейським зразкам: центральна площа, потім, навколо неї, житлові квартали і лінія укріплень. Так утворився міжгород, або «місто серед стін». Його межі визначаються сучасними вулицями Лесі Українки, Підвальної, Братів Рогатинців і проспектом Свободи. Міський простір оточували два ряди стін – Висока і Низька, рів з водою і насипний земляний вал. Висока стіна мала двоє в'їзних воріт, Галицькі і Краківські, а також дві хвіртки – Босяцьку і Ієзуїтську, і 18 оборонних башт.

Той самий Казимир III у 1356 році дарував Львову магдебурзьке право, що не могло не вплинути на новий виток розвитку ремесел і збільшення привабливості для переселенців. У результаті ухвалення магдебурзького права Львів перестав бути залежним від королівської адміністрації і почав підкорятися безпосередньо королю.