Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 5

Біографія цих найвидатніших просвітителів VIII століття насичена й яскрава. Брати багато подорожували, змінили декілька видів діяльності і стали ініціаторами серйозних перетворень у місіонерській доктрині католицизму. Особливо великий вклад вони внесли до християнізації слов'ян. Залучення до церкви у той час часто означало і культурну освіту, діяльність кліру багато в чому визначала розвиток літератури і науки, і ці дві області церковної діяльності широко освічених візантійських священиків цікавили не менше чим чисто теологічні питання. Українці, росіяни, болгари, серби пов'язують з діяльністю Кирила і Мефодія появу азбуки-кирилиці, якою ці народи користуються дотепер. Тільки за одне це брати, звичайно, гідні шанування. Парадокс цієї історії в тому, що Кирило і Мефодій кирилиці не винаходили.

Кирило (мірське ім'я – Костянтин[1]) і Мефодій (відомо тільки це його чернече ім'я) народилися у Фессалоніках (або в Солуні, нинішніх Салоніках) у родині великого воєначальника. Отже обом було уготовано блискуче майбуття. Обидва вони здобули престижну освіту. Так, відомо, що Костянтин вчився в Константинополі, де його викладачами були Лев Математик і Фотій – майбутній патріарх. Коли встало питання про посаду при дворі, молода людина несподівано висловила бажання бути бібліотекарем патріарха. Мефодій же далеко просунувся по цивільній службі, якийсь час був навіть управителем великої області на Балканах, але після вбивства високопоставленого покровителя родини прийняв постриг і відправився в один із монастирів у Малій Азії. Здібності «солунських братів» були добре відомі і державним мужам, і церковникам, тому їх часто привертали до виконання відповідальних доручень. Так, Костянтин Філософ брав участь у візантійській місії в Арабський халіфат. У 861 році разом з Мефодієм він побував у Хозарії. Видно, брати намагалися підготувати ґрунт для ухвалення каганом християнства, але зробити цього не вдалося, хоча зустрінуті вони були з почестями. Під час своєї подорожі Костянтин і Мефодій нібито виявили в Херсонесі останки папи Климента, які незабаром зіграли важливу роль в їх спілкуванні з Римом.

У 862 році до Константинополя прибуло посольство правителя Великої Моравії Ростислава, який шукав священиків для країни, що недавно прийняла християнство. Насправді князь хотів створити певну противагу німецьким духівникам, що захопили церковні справи в свої руки. Імператор призначив до Великої Моравії заслужених місіонерів Костянтина і Мефодія.

Брати резонно розсудили, що поширювати світло християнського віровчення серед слов'ян зручніше на місцевому говору, а не на грецькому або латині. Слід було перекласти слов'янською мовою церковні книги. Тому перш ніж відправитися до Ростислава, вони і створили азбуку, що відображає фонетичні особливості слов'янської мови. Більшість учених зараз схиляються до тієї думки, що це була зовсім недобре знайома нам кирилиця, а глаголиця, – яка набагато більш специфічна і сильно відрізняється від грецького алфавіту. Після створення нової азбуки брати перевели на слов'янську збірку євангельських текстів і, ймовірно, Псалтир. У Великій Моравії просвітителі з'явилися в 863 році. Тут була переведена літургія, богослужіння брати проводили на слов'янській мові. Костянтин написав «Проглас» – перший великий поетичний текст на слов'янській мові і «Написання про праву віру» – перший досвід викладання на слов'янській мові християнської догматики. У відкритій братами слов'янській школі у Велиградові було виховано близько 200 учнів.

Цілком природно, що діяльність візантійських місіонерів викликала протест з боку німецького духівництва країни. Для того, щоб зробити священиками своїх учнів, у 867 році Костянтину і Мефодію довелося виїхати з Моравії і відправитися через Венецію до Константинополя. Але з італійського міста брати відправилися не до Другого Риму, а в Перший. Велася складна дипломатична гра. Папа боявся втратити Велику Моравію, віддавши її гнучкішій Візантії, Костянтин же використовував урочисте повернення останків св. Климента, щоб добитися від папи потрібного рішення. Той освятив слов'янські книги, учні братів стали священиками і дияконами. На жаль, сам Костянтин в Римі захворів і 14 лютого 869 року помер у віці 42 років. Мефодію ж ще належало багато працювати і боротися за ідеї, свої і брата. Того самого 869 року він був висвячений на архієпископа Паннонії, а фактично – Великої Моравії, яка набувала тим самим церковної самостійності. Новий архієпископ боровся за можливість вести богослужіння на слов'янській мові і, всупереч строгим правилам католицької церкви, добився в цьому напрямі певних успіхів.

Поява кирилиці вплинула на розвиток не тільки української мови. Як основа алфавіту і письма кирилиця використовується або використовувалася більш ніжу 110 мовах.

У 870 році Велика Моравія була окупована військами Східно-Франкського королівства, Мефодія заточили в один з монастирів. Але повстання і втручання папи дозволили князеві Святополку звільнити архієпископа. Для заспокоєння німців понтифік заборонив слов'янську літургію, але в 880 році Мефодій, побувавши в Римі, добився відміни цієї заборони. Самим архієпископом і його учнями були зроблені переклади багатьох церковних книг, написані нові твори і канони. Помер Мефодій у 885 році, коли йому було 70 років. Школа, яка трималася в Моравії на його авторитеті, зразу же розвалилася. Учні були вигнані і знайшли притулок у Болгарії. У Преславі зібралася плеяда книжників – послідовників Кирила і Мефодія. Тут же на основі грецького алфавіту і була створена, видно, добре знайома нам кирилиця. Послідовники «солунських братів» через півстоліття після їх смерті, погодившись з фонетичним складом глаголиці, створили нову азбуку. Графічну основу «протокирилиці» склали 24 букви грецького класичного алфавіту, ці букви були доповнені глаголичними графемами, що передали слов'янські звуки типу Ж, Ч, Ш, Щ, Ы, Ъ (єр), Ь (єрь), ЮСИ (великий і малий) і ін. «Першокирилиця» як вид слов'янського письма, на який стали в Болгарії перекладати глаголичні тексти і грецькі твори, веде свій відлік з 893 року. У кирилицю вона перетворилася в першій половині X століття. І кирилиця, і глаголиця знаходилися у вживанні паралельно до XI–XII століть. Потім кирилиця, що мала простіші за формою букви, близькі до грецького статутного письма, поступово витіснила глаголицю. Графіка кирилиці зазнавала змін, що знайшло віддзеркалення в різних видах кирилівського письма – устав, півустав, скоропис, в'язь.