Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 29

Найактивніша і часто визначаюча результат битв участь у боротьбі проти турецької агресії давала надію козацькій старшині на те, що уряд Речі Посполитої нарешті піде назустріч українському народу і вирішить хоч би найнасущніші і невідкладні проблеми. Але «мавр зробив свою справу, мавр може йти» – король Сигізмунд III, якщо називати речі своїми іменами, просто обдурив козаків.

До осені 1625 року ситуація у взаєминах польської влади і українських козаків загострилася настільки, що переросла у відкрите озброєне протистояння. «Наводити лад» в Україні рушило коронне військо на чолі з гетьманом Станіславом Конецпольським. Сили поляків були значними – 25–30 тисяч чоловік, у розпорядженні ж козацького гетьмана Марка Жмайла було не більше 20 тисяч. Козаки розраховували на допомогу кримського хана Шагін-Гірея, проте татари так і не прийшли. Стратегічна ініціатива була в руках Конецпольського, йому вдалося завдати декілька істотних ударів по козацькому війську. Втім, вирішальної переваги поляки, що понесли також великі втрати, так і не добилися. Після декількох важких боїв в урочищі Ведмедячі Лози в районі Курукового озера (недалеко від сучасного міста Кременчук) польські комісари і козацька старшина домовилися про початок переговорів.

Ці переговори (вельми, треба сказати, емоційні і напружені) завершилися підписанням 27 жовтня 1625 року так званого Куруковського договору. Згідно умовам договору, козацький реєстр збільшувався з трьох до шести тисяч чоловік; на утримування реєстрового війська виділялося 60 тисяч злотих у рік плюс додаткова плата старшині; оголошувалася амністія всім повстанцям; за реєстровим козацтвом зберігалося право обирати собі «старшого» (гетьмана), проте його кандидатура повинна була затверджуватися королем або коронним гетьманом.

Природно, що подібні преференції були надані козацтву «не просто так». Козаки не мали надалі права робити які-небудь походи (як морські, так і сухопутні) без дозволу польського короля; їм було заборонено самостійно вступати в переговори з сусідніми державами; всі козаки, що не увійшли до реєстру, зобов'язані були повернутися в той суспільний стан, в якому вони знаходилися до підписання договору; козаки, що жили не на так званих коронних землях, а на землях духівництва або шляхти, могли залишитися на них лише з дозволу власників і лише як їх піддані (у разі відмови козак повинен був залишити ці землі протягом 12 тижнів).

На створення реєстру новому гетьманові Михайлу Дорошенку (він був вибраний замість Жмайла за день до підписання Куруковського договору) відводилося три місяці. Коли реєстр був готовий, стало ясно, що місце в ньому знайшлося найзнатнішим і заможнішим козакам, по виразу М. Грушевського, «козацькій буржуазії». Два з половиною роки гетьманства Дорошенка стали одним з небагатьох періодів спокою і співпраці у відносинах між поляками і козаками. Проте весною 1628 року гетьман загинув у сутичці з татарами під Бахчисараєм. Після цього ситуація як у відносинах козаків з польською владою, так і усередині самого козацтва знову почала загострюватися.

Куруковський договір остаточно поділив козацтво на дві групи. Реєстрові козаки користувалися всіма отриманими від уряду Речі Посполитої правами і вільностями, знаходилися у нього на утриманні і тому не прагнули до конфронтації з поляками. Нереєстрові ж, згідно умовам Куруковського договору, в більшості своїй повинні були знову стати кріпосними, чого вони, природно, не бажали. Саме тому такі козаки сходилися на Запорізьку Січ.

Весною 1630 року недавно вибраний кошовим гетьманом Тарас Федорович, відомий на Січі під прізвиськом Трясило, очолив повстання січовиків проти польської шляхти. Вийшовши із Запоріжжя із загоном у 10 тисяч козаків, вже до травня 1630 року Федорович мав у своєму розпорядженні 30 тисяч чоловік. Три тижні під Переяславом йшли жорстокі бої між повсталими і військом С. Конецпольського. І знову, як і п'ять років тому, поляки, не зумівши отримати важливу перемогу, вирішили піти на переговори з козаками. Трясило з цим був не згоден, проте більшість козаків, перш за все старшина, були налаштовані на компроміс. Федорович пішов з невеликим загоном прихильників на Січ. Після цього почалися переговори між Конецпольським і помірною частиною старшини, які незабаром завершилися підписанням Переяславського договору. Згідно з ним, чисельність реєстру збільшувалася до восьми тисяч, замість Трясила кошовим був вибраний Тимош Орендаренко, який негайно був затверджений Конецпольським. Натомість козаки в черговий раз пообіцяли спалити свої чайки і припинити морські походи на Туреччину й інші країни.