Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 23

Приблизно з кінця XI – начала XII сторіччя в країнах Західної Європи почали з'являтися братства світських людей. Члени таких братств складали письмовий статут, обирали старшин, збиралися для молитов, спільно ховали померлих, займалися добродійною діяльністю. Також достатньо широко були розповсюджені улаштування братських банкетів і відзначення днів патронованих святих. Ремісничі цехи, по суті, мали форму релігійних братств, але окрім добродійних і церковно-обрядових справ займалися також регламентацією випуску продукції й її збутом. Багато з організаційних форм, перш за все процедуру вибору старшин, братства перейняли з міського самоврядування, разом з тим такі обряди, як присяга нових членів і деякі інші, формувалися під впливом монастирських правил.

Православні братства на території України і Білорусії почали виникати з середини XV століття. У цілому причини їх появи були аналогічні тим, що сприяли появі братств у Західній Європі, проте були і свої, особливі історичні обставини. З часів Великого князя Литовського і польського короля Ягайла і до кінця правління його династії не припинялися постійні спроби Польщі знищити православ'я, яке служило духовною основою українського і білоруського народів. Для захисту віри і народу від утисків католиків і створювалися православні церковні братства. Вперше про існування православного братства згадується в описі справ Лембергського архіву за 1601 рік, згідно якому 1439 роком датована грамота короля Казимира IV. Цей рік можна вважати роком установи Львівського братства, хоча в багатьох джерелах зустрічаються й інші дати, зокрема 1463 рік. Першими керівниками братства й організаторами братського руху у Львові були купці і міщани Юрій і Іван Рогатинці, Іван і Дмитро Красовські, Лесько Малецький, Лука Губа, Хома Бабич.

Успенське братство, як зрозуміло з його назви, діяло при львівському храмі Успіння Пресвятої Богородиці, що знаходився на Руській вулиці. З часом православні братства почали виникати і в інших містах Київщини, Галичини, Волині – Луцьку (з 1483 року), Острозі, Києві, Перемишлі, Тернополі й ін.

Зовнішні організаційні форми, такі як урочиста клятва при вступі до братства і рекомендація тих, що вже перебували в ньому, вибори старшин і їх підзвітність членам організації, наявність письмових статутів, були характерні як для православних, так і для католицьких братств. Проте у католиків при одному храмі нерідко існувало декілька братств, пов'язаних

із специфічними формами культу, разом з ними існували і «архібратства», що об'єднували однотипні братства різних міст. У православних же, як правило, в парафії було лише одне братство, рідше – два: «старше» – для одружених і «молодше» – для неодружених. Пізніше з'явилися і сестринства, діяльність яких найчастіше обмежувалася збором засобів для парафій і допомогою бідним. Проте найважливішим було те, що у католиків починаючи з середини XVI сторіччя діяльність братств носила контр-реформаційний характер, відповідно, була повністю підпорядкована кліру На відміну від них, православні братства, що особливо з'явилися в 80-х роках XVI століття і пізніше, були проявом реформаційних тенденцій і прагнули взяти в свої руки управління церковним майном і освітню діяльність. З часом члени братств все більше почали втручатися в справи церкви, вважаючи себе чимось на зразок «спостерігачів» за дотриманням церковної моралі.

Характерною особливістю Львівської братської школи була її доступність для всіх верств населення. «Убогих» – дітей з неімущих сімей навчали безкоштовно, для останніх же плата була невеликою і вносилася батьками учнів «згідно можливостям кожного».

У цьому плані добре відомий конфлікт між членами Успенського братства і львівським єпископом Гедеоном Балабаном, у ході якого церковний ієрарх називав своїх опонентів єретиками і навіть відлучав від церкви. У результаті конфлікт закінчився перемогою братства. Затверджений у січні 1586 року Антіохійським патріархом Іоакімом статут Львівського братства (у 1589 році аналогічну грамоту видав і константинопольський патріарх Ієремія) встановлював за ним право переваги над іншими братствами і контроль за духівництвом, зокрема єпископами. Незабаром братство добилося права ставропігії – непідлеглості місцевим православним єпископам. Відтоді братство у Львові почало іменуватися Успенським ставропігійським братством.

Активну участь у суспільному житті Львівського братства брали С. Зізаній, Л. Зізаній, К. Ставровецький, І. Борецький, П. Беринда й інші українські діячі культури й освіти. Боротьбу братств проти національно-релігійних утисків підтримували деякі православні магнати, такі як Василь-Костянтин Острозький.

Впродовж багатьох років Успенське ставропігійське братство і братства в інших містах очолювали боротьбу українського населення Галичини проти насильницького впровадження Брестської унії 1596 року, виступали проти соціально-політичного і релігійно-культурного пригноблення з боку польської влади і шляхти. Члени братств мали тісні зв'язки (як по політичних, так і по культурних питаннях) з Молдавією, Московським царством, Грецією, підтримували Національно-визвольну війну 1648–1657 років. Успенському братству належала Львівська братська друкарня, за його рахунок утримувалася Львовська братська школа – друга на території України (після Острозькой академії) з вищим, ніж початковий, рівнем освіти. Крім того, братство організувало у Львові госпіталь – притулок для непрацездатних, допомагало матеріально своїм неімущим членам. Значну увагу члени братств приділяли розвитку українського образотворчого мистецтва.

Серед інших своїх завдань Львівське братство бачило створення у Львові міського самоврядування, незалежного від польських властей. Проте з середини XVII сторіччя керівництво в братстві захопили багаті купці, що мали декілька інші цілі. Постійні утиски з боку шляхти і розорення братства в 1704 році шведськими загарбниками привели до його занепаду і зменшення ролі в суспільному і культурному житті Галичини. У 1708 році під тиском католицької церкви воно було вимушене прийняти унію, а через вісімдесят років, згідно за указом австрійського уряду, Львівське братство було ліквідоване.