Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 2

Більшість античних міст у Північному Причорномор'ї виникли в VI–V століттях до н. є. Власне, перші відвідини греками Чорноморського побережжя відносяться до другої половини II тисячоліття до н. є., але постійний зв'язок налагодився лише наприкінці VII століття до н. є., коли на північному березі Чорного моря виникли грецькі торгові станції. Греків привертали сюди родючі землі, велика кількість риби в гирлах річок, а також можливість вести широку торгівлю з племенами північночорноморських степів – скіфами, синдами, меотами.

Перша колонія греків у Північному Причорномор'ї з'явилася в середині VII століття до н. є. на острові Березань. У VI столітті до н. є. на північному і східному берегах Чорного моря створювалися міста, засновані переселенцями з Іонії, Малої Азії і з островів Егейського моря: Тиру, Ольвії, Феодосії, Пантикапея, Німфея, Киммеріку, Тірітаки, Мирмекія, Фанагорії, Гермонасси, Кепи, Горгиппії, Діоскуріади, Фасису Найвидатнішими культурними центрами на Кримському півострові стали два могутні міста-держави, що визначили багато в чому політичну історію цього регіону в епоху античності, – Херсонес і Пантикапей. Основну роль в утворенні колоній у Причорномор'ї грав найбільший центр Іонії – Мілет.

Причорноморські колонії вели самостійний спосіб життя, підтримуючи зі своїми метрополіями не тільки торгові, але і культурні відносини. Величезне значення в їх економічному житті мала торгівля з містами Греції і Малої Азії і, одночасно, з племенами причорноморських степів. З Егейського моря в колонії завозили вино, маслинову олію, метали, мармур і вироби з них, кераміку, дорогі тканини, а вивозили хліб, худобу, шкіри, солону рибу і рабів. Головними в господарстві колоній були промисли, ремесла, землеробство і скотарство. Значення різних галузей у різних містах було неоднакове, наприклад, в Ольвії велику роль грала торгівля, у Херсонесі основний натиск робився на хліборобство, особливо ж на виноградарство. По соціальному і політичному устрою всі колонії Північного Причорномор'я спочатку були рабовласницькими полісами, причому значення рабської праці в порівнянні з працею вільних у перші сторіччя існування міст поступово зростало.

Херсонес підпорядкував собі великі території на заході і південному заході Криму, а також Керкинітиду і Прекрасну Гавань. Деякі міста, розташовані навкруги Керченської протоки, вже до 480 року до н. є. об'єдналися навколо Пантикапея в достатньо могутню Боспорську державу. До середини IV століття до н. є. воно міцно оволоділо всім Керченським, включаючи Феодосію, і Таманським півостровами; до Боспорської держави були приєднані також племена Нижнього Прикубання і Східного Приазов'я аж до Дону (Танаїса). В результаті Боспор став найбільшою рабовласницькою державою в Північному Причорномор'ї, що відрізнялася від інших грецьких колоній своїм політичним устроєм.

Розквіт грецьких причорноморських колоній припав на IV століття до н. є., коли вони були найважливішими постачальниками продуктів харчування і сировини для багатьох міст Греції і Малої Азії. Більшість міст, особливо тих, що входили до складу Боспорської держави, й Ольвія підтримували тісні контакти з місцевим населенням. Менше був пов'язаний з племенами, що оточували його, Херсонес, найближчими сусідами якого були порівняно відсталі племена тавров.

Античні міста робили економічний і культурний вплив на племена місцевого населення, сприяли розкладанню у них родового ладу, розвитку майнових відносин і швидкому переходу до класових відносин. У свою чергу, і самі грецькі колонії випробовували всю зростаючу культурну дію з боку місцевого населення. У зв'язку з цим спочатку антична культура Північного Причорномор'я придбала багато рис, нехарактерних для її класичних зразків. Це отримало свої прояви в архітектурі, скульптурі, живописі, в ювелірних виробах (те, що зараз називається «золотом сарматів», насправді вироблялося грецькими майстрами) всіх античних причорноморських міст, особливо міст Боспорської держави. У культурному житті Боспора й інших держав Причорномор'я нерозривно переплелися елементи грецької, скіфської, меотської, сармаської і таврської культур. Це позначилося і на релігійних уявленнях мешканців грецьких колоній, в яких, разом з чисто грецькими божествами (Аполлон, Деметра, Діоніс), набули поширення і культи місцевих божеств.

У III столітті до н. є. чорноморські колонії почали випробовувати економічні проблеми, пов'язані з ослабленням торгових зв'язків із Грецією. Основною причиною цього було витіснення боспорського хліба на грецькому ринку дешевшим хлібом з Єгипту. Не можна не відзначити і загальне ускладнення обстановки в Північному Причорномор'ї: скіфи, що витісняються з придонських і придніпровських степів сарматами, почали чинити активний тиск на міста побережжя, в Криму виникло навіть Скіфське царство.

У II столітті до н. є. скіфський цар Скилур захопив Ольвію, що ослабіла, а його син Палак відібрав володіння у Херсонеса. Жителі Херсонеса звернулися за допомогою до понтійського царя Мітридата VI Евпатора, полководець якого Діофант відбив загрозу скіфів, але внаслідок цього Херсонес потрапив під владу понтійського царя. Боспорський цар Перисад V, не маючи сил для надання відсічі зростаючому натиску з боку навколишніх племен, передав владу Мітридату VI. З часом під владу Мітридата потрапила і Ольвія. Таким чином, Мітридат оволодів всіма грецькими колоніями в Північному Причорномор'ї. У протистоянні Мітридата з Римом (89–63 роки до н. є.) Причорномор'я використовувалося ним як база для постачання його армій і поповнення його військ.

Важкі побори Мітридата і його намісників, блокада Чорного моря римським флотом украй негативно відбилися на економічному стані північно-чорноморських міст. Внаслідок того були численні спроби відділення деяких поселень від Мітридата і прямого повстання боспорських міст проти нього в 63 році до н. є. Після загибелі Мітридата VI Евпатора на Боспорі почалася запекла боротьба за престол, в яку не забарилися втрутитися не тільки римляни, але і вожді більшості оточуючих Боспор племен. У ході цих подій боспорські міста, постраждалі незадовго до того від сильного землетрусу, були сильно зруйновані і прийшли в занепад.

У перших століттях вже нашої ери в грецьких колоніях у Північному Причорномор'ї знов почався період підйому. Ольвія, яка була повністю зруйнована гетами в середині І століття до н. є., почала підніматися з руїн, але це була бліда тінь колишнього міста. У другій половині І століття н. є. вона підкорялася скіфським царям, а в II столітті потрапила під владу Римської імперії. Херсонес залежав по черзі то від Боспорської держави, то від Риму. У другій половині І століття на його території був поставлений римський гарнізон, а в акваторії херсонесської гавані базувалися кораблі римської військової ескадри. Недалеко від нинішньої Ялти була побудована римська фортеця Харакс – один з основних опорних пунктів римлян на Південному березі Криму. Рим прагнув підпорядкувати своєму впливу Боспор, але фактично той зберігав незалежність.

Надалі в економічному, політичному і культурному житті грецьких колоній все більшу роль стали грати представники місцевого населення, головним чином сармати. Почав стрімко скорочуватися зв'язок колоній із Середземномор'ям, в основному відносини (головним чином, торгові) підтримувалися з містами Південного Причорномор'я. У середині III століття античні міста піддалися спустошливому нашестю готів. Ольвія прийшла до повного занепаду і більше так і не змогла піднятися. На Боспорі готи і союзні їм племена тимчасово захопили владу і зробили його базою для набігів на побережжя Чорного і Егейського морів. Успішніше чинив опір готам Херсонес, який, мабуть, наприкінці III століття увійшов до складу Римської імперії. Приблизно в той самий час почався стрімкий занепад Боспорської держави, катастрофічно скоротилися об'єми торгівлі, почали «вмирати» ремесла, відбулася натуралізація господарства. Нарешті в IV столітті на Північне Причорномор'я обрушилися спустошливі загарбницькі походи гунів, які і довершили занепад причорноморських колоній.

Античні міста на території Північного Причорномор'я зіграли величезну роль в історії не тільки України, але і народів Східної Європи в цілому. Вони послужили своєрідними провідниками найбільш передових для того часу соціально-економічних відносин і культури, «зв'язковими» між місцевими народами і центрами античного світу Середземномор'я.