Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 22

Одним із багатющих людей свого часу був князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький. Йому належали понад три тисячі міст і сіл – третина всієї Волині, маєтки в Київському, Володимирському, Білоцерківському, Богуславському, Переяславському, Канівському і Черкаському староствах. Також князь володів замками і палацами у Варшаві, Вільно, Турі, Тарнові, торговими домами в Гданську, Львові, Ярославі. Як відзначають історики, по багатству Василь-Костянтин Острозький втричі перевершував самого короля Речі Посполитої. Нащадок одного із знатних родів, він народився в 1526 році і був вихований у православному дусі.

Люблінська унія 1569 року, в результаті якої Литва і Україна були приєднані до Польщі, відкрила дорогу польському католицизму на українські землі. Ідеологічна і культурна експансія торкнулася всіх сфер життя, у тому числі й освіти – в Україні масово почали організовуватися польські школи з досить високим рівнем навчання.

Як повинні були поступити в такій ситуації ті, кому це не подобалося? Звичайно, простіше і спокійніше було плисти за течією – прийняти нову віру – або, принаймні, відійти убік і сповідати віру предків крадькома. Але у князя Острозького була інша думка. Він і його однодумці розуміли, що для боротьби і протистояння католицизму потрібні освічені люди, а значить, школи й академії, де підростаюче покоління виховувалося б у патріотичному дусі і в традиціях православ'я. Острозький дотримувався свого плану розвитку освіти в Україні, він сприяв створенню церковних братств у різних містах, відкриттю при них шкіл і друкарень. Головним його досягненням на цьому терені стала Острозька академія.

Вибір Острога, міста на Волині (нині це Рівненська область), був не випадковий. По-перше, тут знаходилася резиденція князя, по-друге – місто ще до появи академії було інтелектуальним центром, сюди з'їжджалися учені і просвітителі. Нітрохи не зменшуючи заслуг Василя-Костянтина Острозького в створенні в Острозі учбового закладу, необхідно відзначити, що у його витоків стояла племінниця князя Галшка (Єлизавета) Гулевичівна-Острозька (це ім'я ще зустрінеться читачеві в статті про інший видатний учбовий заклад – Києво-Могилянської академії). Навіть у її заповіті був пункт про виділення грошей на будову госпіталю і школи в Острозі.

Перша згадка про Острозьку академію зафіксована в лютому 1577 року (вважається, що академія була заснована роком раніше) в передмові до книги польського письменника єзуїта Петра Скарги «Про єдність костьолу Божого».

В основу системи навчання в Острозькій академії було покладено традиційне для середньовічної Європи, проте достатньо незвичне для української освіти вивчення семи «вільних» наук – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії, а також «вищих» наук – філософії, богослов'я, медицини. Студенти Острозькой академії оволодівали п'ятьма мовами – слов'янською, польською, староєврейською, грецькою, латинню. Унікальністю й оригінальністю цього вищого учбового закладу було і те, що тут вперше з'єдналися два типи культур: візантійська і західноєвропейська.

Крім академії, в Острозі з'явилося найкрупніше в ті часи українське видавництво – кирилична друкарня Івана Федорова (Федоровича). Тут опублікували греко-слов'янський «Буквар» – перший український підручник (1578); Новий Заповіт (1580); «Книжка сьбраніє вєщєй нужнейших…» Тимофія Михайловича – перший в історії кириличної поліграфії покажчик текстів старого друку; «Хронологія» (1581) Андрія Римші – перший в Україні друкарський поетичний твір; шедевр давньоукраинської поліграфії, перша повна слов'яномовна «Острозька Біблія» (1581); видатні полемічні роботи «Ключ Царства Небесного», «Календар римський новий» (1587) Герасима Смотрицького. А пізніше випускник Острозької академії Мелетій Смотрицький написав першу фундаментальну слов'янську «Граматику» (1619), яку М. Ломоносов згодом назвав «брамами ученості».

Титульний аркуш Острозької Біблії

Уже в перші роки свого існування Острозька академія стає унікальним культурно-освітнім центром. У ній викладали діячі різних конфесій і національностей – уже згадувані православні Герасим Смотрицький, Іван Федоров, греки Іммануїл Мосхопулос, Діонісій Раллі й Евстахій Нафанаїл, Симон Пекалід, протестанти білорус Андрій Рімша і українець Мотовило.

Кінець XVI – 20-ті роки XVII сторіччя – «золотий вік» Острозької академії. Сюди приїжджали багато видатних учених свого часу, що володіли багатим науковим і педагогічним досвідом. Острог, ці «українські Афіни», стає центром і художнього життя краю. Впродовж першого періоду існування академії (1576–1636) її випускниками були, щонайменше, 500 чоловік. Навіть небагато даних, що збереглися, дозволяють стверджувати, що більшість відомих українських і білоруських діячів кінця XVI – начала XVII століття були так чи інакше пов'язані з Острозькою академією.

Занепад академії, що почався в 1620-х роках, багато в чому пов'язаний з діяльністю ордена єзуїтів. Треба сказати, що єзуїти приділяли велику увагу не тільки місіонерській, але і освітній діяльності: створили одну з кращих (а на думку деяких дослідників кращу) систему освіти, активно займалися книгодрукуванням. Проте при цьому єзуїти не приймали сумісного існування конфесій, вважаючи, що право на життя має тільки одна релігія – католицизм.

Незважаючи на численні спроби, єзуїтам не вдалося схилити на свою сторону князя Василя-Костянтина. Проте його спадкоємці виявилися менш твердими в своїх переконаннях. Католиками стали його три сини, і після смерті князя в 1608 році його послідовникам ставало все важчим відстоювати академію. У 1624 році в Острозі був відкритий єзуїтський колегіум. У створених умовах Острозька академія не могла витримати конкуренції і тиску з боку католиків і в 1636 році перестала існувати.

Відродження академії почалося 12 квітня 1994 року, коли Президент України Л. Кравчук підписав указ про створення Острозького колегіуму, а указом від 30 жовтня 2000 року університету «Острозька академія» був привласнений статус національного.