Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 7

Перші згадки про хозарів відносяться до другої половини VI століття, коли вони брали участь у походах тюркютів у Закавказзі. Більшість істориків сходяться на думці, що до кінця VI століття хозари стали наймогутнішою силою в Східному Предкавказзі, знаходячись при цьому під владою Тюркського каганату. Після краху в 50-х роках VII століття Західно-тюркського каганату хозари знайшли незалежність. З того часу і можна говорити про початок Хозарського каганату. Глава хозар проголосив себе главою всіх тюркських і кочових племен Євразії, інакше кажучи каганом.

Наприкінці VII століття хозари помітно посилилися за рахунок перемоги над іншим крупним союзом того часу – Великою Булгарією. В результаті «під хозарами» опинилися все Північне Причорномор'я, більша частина Криму, Приазов'я, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя і Прикаспійське Заволжя, а також лісостепова частина майбутньої Київської Русі. Спогади про це збереглися в «Повісті минулих літ» у розповіді про отримання хозарами дані з полян. З самого початку свого існування Хозарія утвердила свою владу над найважливішими торговими шляхами з Східної Європи в країни Передньої Азії. Найбільш великими містами каганату були Тмутаракань у Керченській протоці, Біла Вежа (або Саркел) на Переволку з Дону на Волгу й Ітіль на Нижній Волзі.

Значну частину доходів складала стягувана на заставах у вузлових місцях сухопутних, річкових і морських шляхів десятина. Крім торгових мит, хозари отримували дань різного роду товарами або грошима зі скорених народів і племен. Окрім сплати дані переможені племена зобов'язані були на вимогу хозарського правителя виставляти допоміжне військо.

Влада кагана трималася на військовій могутності і на глибокій пошані, якою він користувався у тюркських і інших кочових племен. Хозарський каган був запорукою благополуччя народу. Якщо траплялося яке-небудь нещастя – засуха, голод чи поразка на війні, – то вважалося, що це відбулося із-за духовної слабкості кагана, і тоді народ або знать могли зажадати його смерті.

Згідно обряду, що існував у тюрків, при зведенні нового кагана на престол йому накидали на шию шовкову петлю і тиснули доти, поки він не починав задихатися. Тоді його питали, скільки років він бажає царювати. Після того, як напівзадушений каган називав те чи інше число, його зводили на престол. Якщо, процарювавши названий їм самим час, каган не вмирав своєю смертю, його вбивали. У будь-якому випадку правитель не міг царювати більше 40 років. Після закінчення цього терміну його вбивали, оскільки, на переконання хозар, його розум слабів і розладнувався, його божественна сила йшла, і він не міг приносити користь своєму народу.

Через два роки після успішного походу хозар у Закавказзя, в 732–733 роках, арабський полководець Маслама очолив відповідний похід і завдав нищівної поразки хозарському війську під Дербентом. А ще через п'ять років новий полководець арабів Мерван, зібравши 150-тисячне військо, вторгся на територію Хозарії. Каган тікав, добірне військо хозар в 40 тисяч чоловік переважно було знищено, а частково розсіяно. На перемир'я Мерван зважився за умови прийняття каганом ісламу. Хозарський правитель погодився, але, очевидно, для годиться. Дві страшні поразки, нанесені хозарам арабами, і спустошення країни давали достатньо приводів для того, щоб зажадати убити кагана.

Але тут втрутилася обставина, про яку ми ще не згадували. Річ у тому, що близько 730 року (згідно думці більшості дослідників Хозарії) частина хозарської аристократії прийняла змінений іудаїзм. Серед них слід особливо відзначити воєначальника Булана. В обмін на збереження життя каган, мабуть, погодився прийняти іудейську віру і надати деякі привілеї силам, що стояли за Буланом. Положенням, що створилося, скористався нащадок Булана, воєначальник Обадія, що зробив державний переворот і позбавив кагана реальної влади. Обадія здійснив у державі ряд перетворень, у результаті яких каган був зведений до положення номінального володаря. Насправді ж влада в Хозарії стала належати другій особі в державі – царю або, по-арабськи, беку. Він міг не тільки призначати кагана на власний вибір, але у будь-який час і усувати його.

Кінець VIII – початок IX століття наголошується сучасниками як момент офіційного ухвалення хозарами іудаїзму. Багато в чому це пов'язано із зміною положення іудеїв у всій Європі і підтримці їх правлячими дворами провідних європейських держав. До цього часу можна віднести перенесення столиці Хозарії з прикавказського Семендера в Ітіль на Волзі. До IX століття відноситься і зміцнення хозарами двох інших важливих у торговому відношенні і вузлових міст – Тмутаракані в Керченській протоці і Білої Вежі (Саркела) на Доні. Хозарія до цього часу перетворилася з держави чисто воєнної, що займалася збором дані зі скорених народів, в державу торгову. Хозарське військо стає, в основному, найманим.

Звільнення полян від хозарського ярма починається на рубежі VIII–IX століть. Ставши князем у 882 році (і отримавши, таким чином, контроль над шляхом «з варяг у греки»), Олег почав війну з Хозарським каганатом, добиваючись звільнення з-під хозарського гніту слов'янських племен і об'єднання їх у рамках своєї держави. За часів правління Ігоря зіткнення Русі з Хозарським каганатом відбувалися в 913 і 943 роках. Каменем спотикання була неможливість проходу київських дружин до Каспійського моря і далі, в Закавказзя. Фінальна ж крапка в цьому протистоянні була поставлена сином Ігоря, князем Святославом.

Уперше він згадується в літописі близько 945 року, коли Ольга, відправляючись мстити древлянам за смерть Ігоря, взяла з собою зовсім ще маленького Святослава. Коли київське і древлянське війська зійшлися, Святослав кинув (правда, зовсім недалеко) у бік древлян спис. Тільки після цього київські воєводи вимовили фразу, що стала крилатою: «Князь почав, тепер підемо слідом, дружино, за князем». Згідно звичаю русів, тільки князь, незалежно від його віку, міг починати битву.

Варяг Асмуд і київський воєвода Свенельд з дитинства виховували Святослава як воїна. Поки Святослав був малий, князівством правила його мати Ольга, початок же самостійного правління Святослава зазвичай датують серединою 60-х років X століття. Перші його походи – до вятичів і хозарів – датуються 964 і 965 роками відповідно. Руські літописи, що розповідають про це, вельми скупі, і крім того, що в 965 році Святослав розбив хозар (а разом з ними й ясов з косогами) і узяв Білу Вежу, не говорять практично нічого. Східні літописці більш багатослівні, але факти висловлюють ті самі: мов, прийшов і переміг.

Востаннє в руських літописах хазари згадуються в 1079 році, коли вони спільно з половцями полонили і видали Візантії Олега Святославича.

Дотепер учені сперечаються про кількість походів і про їх маршрути. Найбільш правдоподібною стає версія, згідно якої похід на Хозарію був один, але зайняв декілька років. Почавши його з середньої Волги, Святослав пройшов по Лівобережжю, спустошивши Булгар і Хозаран, і вийшов до Північного Кавказу, де захопив Семендер. Після цього князь відправився до Дону, узяв Білу Вежу і повернувся на Волгу, де загарбував Ітіль. Те, що в літописі згадується тільки Біла Вежа, свідчить про те, що Булгар, Ітіль і Семендер, що були ставками правителів, не мали фортець і містами вважатися не могли. Піднімаючись після цього по правому берегу Волги, Святослав спустошив землі булгар, хозар і буртасів, а вийшовши до Оці, обклав данню вятичів.

Кінець Хозарського каганату мав три наслідки, важливі для подальшого становлення Київської Русі. По-перше, він дозволяв об'єднати в єдиній державі більшу частину східнослов'янських племен. По-друге, за рахунок перемоги над хозарами Русь отримала безперешкодний вихід на схід – до Хорезму, Закавказзя і Каспія. І, нарешті, перемога над хозарами, що сповідали іудаїзм, зробила вплив на вибір релігії. Так, при виборі релігії Володимир відмовився від іудаїзму саме через те, що у його прихильників не було сильної держави.