Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 16

Період литовського владицтва на українських землях вітчизняні історики іноді називають «золотим століттям». Литовці переймали культуру, мову, віру місцевого населення. Проте боротьба з могутніми сусідами, в першу чергу з Тевтонським орденом, змусила литовські власті піти на угоду зі своїми вічними суперниками в боротьбі за владу в Західній Україні поляками. Протягом двох століть Литовська держава і Польща зробили назустріч один одному декілька вирішальних кроків, що закінчилися об'єднанням цих країн в одну державу. Першим таким кроком стала Кревська унія.

У 1370 році помер, не залишивши спадкоємців чоловічої статі, польський король Казимир Великий. Престол успадкувала його малолітня внучка Ядвіга. Польща шукала союзників у боротьбі проти сусідів, зокрема проти тевтонів і угорців. Поляки звернули увагу на сина видатного литовського князя Ольгерда – Ягайло. Врешті-решт йому і була запропонована в дружини 12-річна Ядвіга. Литовський князь охоче пішов на переговори. Йому також необхідно було боротися з німецькими лицарями, крім того, не цілком міцним було його положення усередині країни. Умираючи (1377), Ольгерд заповідав йому трон, хоча Ягайло був молодшим сином, та ще і від другої дружини. У ході зміцнення своєї влади новий литовський князь наказав убити свого дядька Кейстута лідера язичницької партії, що ставило Ягайло в опозицію значної частини етнічної Литви, особливо її північно-західній частині – Жемайтії. Союз із Польщею давав князеві можливість не так сильно залежати від цих земель і людей, що проживали там.

На початку літа 1385 року три посольства – Великого князівства Литовського, Польщі й Угорщини – зібралися в замку Крево (нині Гродненська область, Білорусь). Переговори йшли довго, лише на 14 серпня були вироблені зобов'язання Ягайла, які він повинен був виконати, щоб отримати королівську корону. Великий князь обіцяв прийняти католицтво й обернути в цю віру своїх родичів і підданих, покрити нанесений Польщі збиток, відвоювати всі захоплені іншими країнами польські землі і «країни свої Литву і Русь навіки приєднати до корони королівства Польського». Була серед домовленостей ще одна. У 1378 році при підписанні договору про одруження Вільгельма Габсбурга на Ядвігі сторони умовилися про виплату компенсації в 200 тисяч флоринів стороною, яка відмовиться від браку. У Крево і цю величезну суму Ягайло зобов'язався заплатити за поляків.

На з'їзді у Волковиську в 1385 році були схвалені такі умови унії: об'єднаними державами повинна управляти одна людина, що поєднує функції короля і великого князя, спочатку таким буде Ягайло, а потім – прямий нащадок його й Ядвіги; ведення зовнішньополітичних справ, що стосуються обох держав, а також захист території повинні бути сумісними; внутрішнє управління в кожній з країн – роздільне; і у Польщі, і у Великому князівстві Литовському – свої війська, уряди і окрема казна. Білоруському населенню була залишена свобода сповідання східно-християнської віри. Казна Великого князівства Литовського в значній мірі прямувала на польські потреби.

2 лютого 1386 року в Любліні представники «народу шляхетського» заявили Ягайлу, що вибирають його своїм «паном». Тільки після цього процесія на чолі з Ягайло попрямувала до Кракова.

Молоду королеву переконали, що для користі держави вона повинна погодитися з Кревськими умовами. Наступного року після висновку унії Ягайло зробив державною релігією Литви католицтво. Таким чином він вибив грунт з-під ніг тевтонських «місіонерів», але з другого боку – значно ускладнив життя східнослов'янським народам, що знаходилися під його владою. Поляки обернулися проти угорців, вигнали їх з Галичини. Почалася політика полонізації і католичення місцевого населення. Польські феодали почали проникати і в інші українські і білоруські землі.

Умови Кревської унії (у 1401 році уточнені Віленсько-Радомською унією) діяли впродовж 184 років, аж до 1569 року, коли Литва і Польща підписали Люблінську унію.

Ягайлу вдалося отримати серед крупних литовських магнатів грамоти про те, що вони будуть вірні йому й як польському королю. У той час феодальна вірність була важливіша за будь-які національні інтереси, це і намагалися використовувати ініціатори унії. Угода ця була, загалом, особиста і торкалася самого Ягайла, але через нього можна було приєднати до Польщі і землі всіх його васалів. Проте далеко не всі крупні литовські землевласники і, тим більше, корінне «руське» православне населення були задоволені положенням, що склалося, вони розуміли, що потрапляють у перспективі в підлегле положення до польських панів. Фактично самостійність Великого князівства Литовського не була втрачена, проте Ягайло видавав закони, що дають особливі привілеї феодалам-католикам. Задоволений його успіхами, Папа Римський весною 1388 року прислав Ягайлу і Ядвігі своє благословення і вітальну буллу. Це означало, що литовсько-білоруський великий князь, що став королем польським, признавався рівним королям інших держав.

Ще продовжувалися коронаційні торжества, як із Полоцька поступило повідомлення: брат Ягайла, князь Андрій Ольгердович, набравши інфлянтських лицарів і латгальських воїнів, за підтримки князя смоленського Святослава напав на Велике князівство Литовське. Зібравши військо, князі трокський Скиргайло, брестсько-гродненський Вітовт, новгород-сіверський Корибут виступили до Мстиславля, який облягали війська Святослава. У запеклій битві смоляне були розгромлені. Після цього війська Великого князівства Литовського пішли на Полоцьк і взяли його. У Полоцьку почав княжити Скиргайло, в смоленському князівстві залишився його ставленик.

Незабаром незадоволеність «новою польською політикою» використав кузен великого князя Вітовт. Очоливши антикревський рух, він добився для себе від Ягайла права на управління у Великому князівстві Литовському як намісник. У 1400 році Вітовт і Ягайло уклали договір, згідно якому Великим князем Литовським ставав Вітовт, Литва залишалася окремою державою, але князь номінально підкорявся верховній владі Ягайла і його спадкоємців на польському престолі.