Читать книгу Події, що змінили Україну - Владислав Карнацевич - Страница 6

Перша згадка про древлян зустрічається в недатованій частині «Повісті минулих літ». Згідно літопису, древляни жили на захід від Дніпра, на території нинішніх Коростенського, Овруцького й Олевського районів Житомирської області. їх столиця знаходилася в Іскоростені (зараз – Коростень). Київ – на той момент ще не мати міст руських – лежав на межі володінь полян і древлян.

Відповідно літопису, відразу по смерті Кия поляни були переможені, древлянами. Аскольд, що княжив у Києві з 859 по 882 рік, після ухвалення ним християнства, мабуть, почав втрачати авторитет у місцевої знаті. Як результат, у 882 році на віче було винесено питання про покликання на престол варягів. Прибулий до Києва Олег Новгородський привіз із собою і зовсім ще молодого тоді Ігоря, сина Рюрика. Саме Ігор був проголошений «справжнім князем», хоча де-факто вся влада знаходилася в руках Олега. На самому початку свого княжіння Олег не тільки убив Аскольда, але і пішов війною на древлян, переміг їх і змусив платити дань Києву. Багато чого ще встиг зробити Олег, поки не помер восени 912 року.

Про князя Ігоря достовірно відомо дуже небагато. Виникає відчуття, що відразу після загибелі він став жертвою могутньої PR-акції. З одного боку, він згадується чи не у всіх обов'язкових джерелах і документах того часу (все ж таки офіційно Ігор керував державою більше 60 років), але з іншого – у такому ж контексті, як зараз пишуть про дружин президентів: «Рюрік відправив Олега зі своїм сином Ігорем», «Ольга, помстивши за смерть свого чоловіка», «відправляючись в Царьгород, Олег залишив у Києві Ігоря» і т. д.

Відразу ж після смерті князя, в 913 році, древляни, що підкорялися йому, напали на Київ. Дружина Ігоря, що тільки-но зійшов на престол, потерпіла поразку. Князь звернувся за підтримкою до родичів-норманів. Отримавши допомогу, Ігор у наступному, 914 року завдав нищівної поразки древлянам і обклав їх набагато більшою данню. Мабуть, саме разом з норманською дружиною прийшов до Києва воєвода Свенельд. Після придушення древлян він відправився на південь, воювати з уличами. Провівши в походах три роки й узявши уличське місто Пересечен, він повернувся до Києва. Ігор відправив Свенельда з дружиною в Коростень для управління непокірною землею і збору дані. Про самого ж князя відомо, що в 915–920 роках він воював з печенігами.

Дивно, але події подальших 20 років (до 941 року) й участь у них Ігоря в літописах не згадуються. Важко собі уявити, що майже цілу чверть століття князь Київської Русі нічого не робив. Доводиться звернутися до арабських істориків. Так, Ібн Хаукаль, сучасник Ігоря, називає печенігів «вістрям у руках руських». Крім того, згадується, що в 920 році князь Ігор «воював печенігів». Інакше кажучи, Ігор, відбивши набіги печенігів на Київ у 915 році, у 920-у сам пішов на них походом. Що саме там відбувалося, нам, мабуть, вже не дізнатися, але треба визнати, що з печенігами Ігор якось «домовився». А якщо вірити історикам того часу, з печенігами можна було говорити тільки мовою зброї. Як це вдалося Ігорю невідомо, але факт залишається фактом: не тільки при його житті, але і протягом двадцяти трьох років після його смерті, до 968 року, набігів не було. Більше того, печенізька орда склала значну частину війська Ігоря в його другому грецькому поході.

У 941 році Ігор пішов походом на Візантію. Цар Роман був завчасно попереджений болгарами про вторгнення руських, але відразу нічого зробити не встиг, оскільки вів війни в інших місцях. Коли ж візантійці підтягай свіжі сили, війська Ігоря, що воювали до цього на побережжі, спробували піти морем. Там їх зустрів флот хеландій – візантійських кораблів, озброєних «грецьким вогнем». Недаремно багато істориків називають «грецький вогонь» середньовічним напалмом – порятунку від нього не було, суміш горіла навіть на воді. Ігор уцілів у тій битві і, вивівши залишки війська з полум'я, повернувся з ними до Києва.

Три роки знадобилося на те, щоб підготуватися до наступного походу. Зібравши військо з полян, кривичів, тевирців, вихідців із варягів, князь Ігор найняв печенігів і пішов на Візантію на конях і на човнах. Дізнавшись про це від жителів кримських колоній, Роман вислав назустріч Ігорю бояр з пропозицією «узяти дань, яку брав Олег і ще більше». Після ради з дружиною Ігор погодився і, узявши дань коштовностями і тканинами на всіх воїнів, повернувся до Києва. Згідно літопису, кожен воїн отримав порядка 2,5 кг срібла. Болгар, втім, Ігор не пробачив, і печенізька орда відправилася «воювати Болгарську землю». У 944 році Ігорем був підписаний договір з Візантією, який істотно розширив руським купцям можливості для торгівлі з Візантією.

У тому самому році дружинники звернулися до Ігоря: «Отроки Свенельда убрані зброєю й одягом, а ми нагі. Підемо, князю, з нами за данню, та і ти добудеш, і ми». Річ у тім, що на території внутрішньої Русі (землях найближчих народів) князь зазвичай сам збирав дань. Константин Багрянородний писав про це так: «Коли настане листопад місяць, у той самий час їх князі виходять зі всіма дружинниками з Києва і відправляються в оброк, який називається «кружлянням», а саме в Славії, древлян, дреговичів, кривичів, сіверян і інших слов'ян, які є данниками росів. Харчуючись там впродовж всієї зими, вони, коли розтане лід на річці Дніпро, повертаються до Києва».

Зібравши дань, набагато більшу, ніж раніше, Ігор з дружиною повертався додому. Але по дорозі, як говорить літопис, князь звернувся до дружини, сказавши: «Ідіть ви з данню додому, а я повернуся і походжу ще». Дружина відправилася до Києва, а Ігор з невеликим загоном повернувся в древлянські землі. Дізнавшись про повернення князя, древляни, зібравшись на раду, вирішили: «Якщо повадиться вовк до овець, то повиносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його. Так і цей, якщо не уб'ємо його, то він всіх нас погубить». Древляни послали назустріч Ігорю своїх представників, які запитали: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав всю свою дань». Але не послухав їх Ігор. Джерело свідчить: «І древляни, вийшовши напроти з града Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, оскільки їх було мало». Згідно опису грецького історика Льва Діакона, князя Ігоря прив'язали за ноги до двох беріз і розірвали навпіл. Це відбулося на скелях правого берега річки Уж у районі нинішнього села Немирівка.

У відносинах Ігоря з дружиною дивують декілька моментів. Перше: більшу частину війська Ігоря в другому поході складали поганини (навіть не рахуючи вже згадуваних печенігів, які пішли «воювати болгар»). А для них військовий похід не тільки можливість нажитися, але ще і привід для багатющого жертвопринесення. Чому ж вони не пішли на Візантію, враховуючи, що греки самі підтвердили власну слабкість? Друге: навіщо дружинникам знадобилося підбивати Ігоря на збір дані? Року не пройшло з тієї пори, як дружина повернулася з походу, принісши коштовності і тканини. У грошовому еквіваленті на кожного воїна припало по 12 гривень. Для порівняння: бойовий кінь у той час коштував 2 гривні. Дань же з древлян, як випливає з літописів, отримували натуральними продуктами, – воском, медом і хутром. Третє: що змусило Ігоря повернутися на тільки що обібрані землі, та ще відпустивши при цьому дружину? Напевно, не треба уточнювати, що там його і так не дуже любили. І, нарешті, четверте: неможливо уявити, що дружина (хто б це не був: поляни або найманці, або ті ж вікінги) залишила князя. Адже це не слуги, яким можна наказати або змусити силою. І князь не господар, а тільки «перший з рівних». А накази подібного роду обговорюються радою завжди (пригадайте другий похід на Візантію або пропозицію дружини йти збирати дань). Не кажучи вже про те, що кодекс честі воїна не дозволить їм повернутися додому, поки «старший» ризикує життям.

На приведені вище суперечності звертали увагу багато поколінь дослідників того періоду. Оскільки інформації цілком достатньо для створення образу Ігоря у загальних рисах, але недостатньо для виникнення однозначної оцінки ситуації, що склалася, в різні часи представниками різних шкіл пропонувався весь спектр версій про підґрунтя того, що трапилося. На початку минулого століття йшли спори про те, хто ж був убивцею Ігоря бунтівні древляни, що мріяли посадити в Києві на княжий престол одного з древлянських ватажків – Мала, чия дочка Малуша пізніше стала матір'ю Володимира, або воєвода Свенельд, що забажав власті. Мов, убивством керував Мстислав Лютий, син Свенельда, тоді як останній «забезпечував собі алібі», знаходячись у Києві. Історики радянської пори «домовилися», що основною причиною древлянського повстання було економічне пригноблення трудящих древлян київськими князями, і на цьому заспокоїлися. Зараз же обговорюється величезна кількість версій події, від знаходження підтверджень уже існуючим гіпотезам до конспірологічних теорій християнської змови і детективних шедеврів, в яких княгиня Ольга, що «замовила» чоловіка, прибирая можливих свідків, знищила декілька тисяч древлян.

Події, що послідували за вбивством Ігоря, популярні значно більше, ніж події його життя. Відомо і про сватання вже згадуваного Мала до овдовілої Ольги, і про помсту Ольги древлянам (син Ігоря Святослав був ще дуже малий для цього), і про хрещення самої Ольги.

Що ж до ролі князя Ігоря в історії держави, то слід зазначити не тільки економічні досягнення (придушення усобиці всередині країни, укладання вигідніших і перспективніших домовленостей з Візантією), але і геополітичні завоювання. Людина, що забезпечила для своїх підданих півстоліття без набігів печенігів, державний діяч, при якому Дон почав називатися «Руською річкою», а Чорне море – «Руським, тому що по ньому, окрім русів, ніхто не сміє плавати», гідний більшого, ніж сумнівна слава бездарного полководця або авантюриста, що зарвався.