Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 27

Ясіня-Керешмезо. Станційна таблиця.

Вода прямо з Тиси у склянці густа.

На лавиці п’яна сопе головниця,

Невелика чекальня ще засвіт – пуста.

При вході жандарм марширує зухвало,

Пантрує порядок – порядку катма.

Розбійницю в присілку вчора не взяли,

З увиванцю здригалась Чмілева корчма.

Ще й цей тут малює, з приїжджого люду,

Ту бідачу, що носить червоний сердак.

Вернулася з Хуста учора, із суду…

Потрібний був пенгев бодай на квасняк.

Синета над обрієм горем підбита.

І зрання ти в студень зайшов до колін…

У Струмківській церкві – ранкова молитва;

На станції лайка мадярська, проклін.

Твій народ проклинають, тяжка в тебе гадка:

«Нічого-то, ніщо, нищий зайда-нехлюй…»

Неложно народ свій шануй і малюй!

Бойкині мої горді, капелюшки повстяні.

Червона полива букових лісів.

Обрізані коси бойкинь осяяні…

Куди ж до дівоцьких тяжких голосінь!

За тугою косою чи то пак за красою.

Розкуйовджені пасма. Жива омела.

І натужне гудіння осіннього рою.

Ворушаться у смужку осині тіла.