Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 40

Чому сумний? Чому надутий?

Не спитають, що в душі?

Зима чергова перебута,

А де твої товариші?

Ворушать гори, підіймають!

Вони одвічно на кресах.

А ти в цяцькованому раї

І на землі, й на небесах.

І ти одвічно підневільний,

Тобі ж бо платять за урок!

І по літах найближчий спільник

Візьме хосен з твоїх книжок?

І все вдаряється об нерви:

На рампі – фарс, на таці – фарш.

І всяка нехар, змії, черви

На «Отче наш» речуть – шантаж.

Світ нині вірші не сприймає,

Шизій по-світськи, просто так,

Хрущем, пітоном, шалопаєм,

Для товариства будь мудак.

Тобі підсунуть протирвотне,

Тобі підкинуть муляжі,

Та збережуться на полотнах

Карикатури і шаржі…