Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 43

Вода дзеркал горіхова пливе

На мил бруски, на ножиці й ремені.

За вікнами хідник собі живе:

Циганчуки, торговці й прокажені…

Патлата стрижка із турянських сіл,

Штудерні гонведи і левенте гонорні…

Борбіл позиркує на люстро і на стіл,

Де камфора, щітки біляві й чорні.

А від оливи —

голови масні

в ґаздинь. І в ґаздів – поріділі косми.

А чола в цих людей опуклі та ясні,

І люди ці – то прощава без лоску.

І в перукарні – виголений чех,

В угорця вуса – щітка перукарська.

Догідливий панам цирюльний цех:

Ознака чинності та шаноби до панства.

З голів ґаздинь стікає теплий жир,

З пилюкою од сіна та від ниви…

Одеколонами роздразнений касир…

Цирюльня зачиняється ліниво.