Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 41

Твій білий табурет у кухоньці тісній,

Вузьке вікно, парник в дворі відкритий.

А цвіту ялинового настій

Ні мною, ні тобою не розпитий.

Не прочитана поема до кінця,

Твоя печаль глибока й зрозуміла.

Наговорив тобі дурниць всерцях,

Яким простити й змовчати зуміла.

Дощ плакався в дерева, у квітник,

Летіли краплі в кухоньку до столу.

Я міг мовчати майже цілий рік,

Але тепер наговорився вволю.