Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 37

О брате Дионизію, наш чин

Жде рішенця, як боже одкровення.

Собатин, Перечин і Карачин —

Це антропоніми, топоніми, наймення?!

Що наговоримо замкнувшись у ванькир,

Розкурим ладан, візьмемось за мирро?

На гробівцях вкраїнських Валентир

Спокійно шкребе «Веке рогаїге»[2]