Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 30

О, скільки ти набачився мармиз —

Явити здатні міць, а то і силу.

Тще сякий-такий волюнтаризм

Чавили, наче п’явку пустотілу.

А чи уздріти жадане Лице?

Чи то фантом пустий старого Рея?

А мо, з кемаля золоте перце

Якась моя душевна панацея?!

Та біла окидь впала на ліси,

В річках стрімких померзли чорні снасті.

До крові губи ніжні прокуси,

Бо не сьогодні розпочаті страсті!