Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 39

І вже осікся Машиновий кріс,

І злапано червоного ведмедя.

Навіщо ходиш в терешулський ліс?

Адже не там знаходиш ти осердя

Землі своєї. Не іржавий спис

Песиголовці кинули під листя…

Читаєш вірші та й на стоці Тис,

Зі стоку того дужо плине Тиса!

Не в тозі Август, просто Августин

Простує Хустом в чорній реверенді.

Блакитні смуги, золото пластин…

І замордовані кривавляться ведмеді.

Але ще з ватри гріє добрий жар.

І брешуть пси, і тужно блеють вівці.

І за здоров’я батька п’ють пугар

Від Ужа по Вишову українці.

А з Ізи проща. Голоси прочан…

І Богородиця скорботна та видюща.

Так, закарпатчики, сахайтесь галичан,

Бо ви ж таки Європа, а не пуща.

Так, закарпатчики, для вас тепер торги:

Динари, леї, форинти та крони.

І Богородичин вам докір з хоругви —

Руснаки збайдужілі й мадярони!

Десятки літ на Тисі змили кров

Вітри й вітри, ці вивітрені скелі…

Нам найманець прийде палити знов

Заховані в глухих лісах оселі?!