Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 31

Ні міста, ні вулиці, задиристих дзвінків,

Ні пішоходів, ні мого нерозуміння.

Є тільки дощ та цокання підків,

Є лишень полотно й папір. Невміння…

Моє, мадам, невміння, лиш моє.

Поквапно пнутися і задирати носа.

Най буде дощ! Най буде все, що є!

І ця весна, мадам, простоволоса.

Ні фірманів, ні бричок, ні таксі,

Ані в квітах рожевих твого передмістя.

Є світ і ми. І це належить всім.

Ще є весна, як і дощ пречистий.

Моя весна й мовчок. І вулиця моя.

Над виноградиками світла неба рампа.

Туди, мадам, несе нас течія.

Програємо – то в мене буде травма.