Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 32

І знов мигдаль в поштовому дворі,

І тупість збаламученого травня,

Мигдаль цвіте, як заверну за ріг.

Осудження помилка непоправна.

Чарівність тиха надтисянських міст,

Її б мені повсюдно, за собою.

Але ж у мене «ланцюговий міст»,

Дорога мостом повела до болю.

Але ж у мене темні чагарі,

Нема дворів вузеньких з мигдалями.

І ці охристі флігельки старі…

Не взяти їх ніж мені до тями.

Я вибрав гори, а вони – мене,

Обрав я вірші та квітучий терен.

В дорозі терен, звісно, не мине,

Нікого з нас, та хто у тім не певен?