Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 38

В будинку Вінара – зелений оксамит;

Його подвір’я мощено доладно…

Будинок Вінара – це наш єдиний скит,

Як виноградник восени принадний.

Бібліотека в домі – чимала,

Та й ґазда сам – тямущий із тямущих.

Його минуле – водяна пила,

Стара Угорщина, війна, столиці, пущі…

Він двері відчинив новому дню!

Чом жалюзі підняв заради світла?!

Згадав: колись в далекім Ясіню

Йому тернову гілочку розквітлу

На стіл поклала та, що не прийде

У це пристанище, в зелені оксамити…

І буде покоління молоде, як він,

Терни терпкі любити…

Так, він зірве той оксамит зі стін.

Йде генерація, хода ще не громова…

Тернова гілячка.

Одна щаслива мить

У домі Вінара.

О гілочка тернова!