Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 33

Пишу тобі вірша, як Дельвіг, в альбом,

Яка ти, шляхетна панянко, чужа.

У місті аншлаги стоять за вином,

За обрій посунулася червня межа.

Стурбовані в небі літають стрижі,

А ти старосвітська, якась не своя.

Дивися на пташі швидкі віражі,

А я запустивсь, занехаявся я.

І нема каліграфії, ні весни, ні зими.

Старовинні гекзаметри… в мене їх нема.

Лиш тяжкі оберемки чоловічих рим,

Ти – жіноча рима межи них сама.