Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 1

Свої 8 віршів Василь Махно вже написав. У «Баладі про 8 віршів» він згадує вислів німецького поета Ґоттфріда Бенна про те, що «після кожного поета залишиться – і то за найсприятливіших умов – лише 8 віршів», і намагається вирахувати (не без сумнівів), чи він уже написав свої 8 віршів для вічності. Впізнаваних і цікавих віршів у Василя Махна вже достатньо, щоб констатувати, що в українській поезії з’явився нью-йоркський поет.

Василь Махно розпочав нове тисячоліття з нового аркуша, вигравши у лотерею Green Card і перебравшись до Америки, де вже майже 18 років він і мешкає. При цьому Махно свідомо зараховує себе до української літератури, з якою пов’язав себе ще у тернопільський період, і пише українською мовою. Регулярно з’являються його книги в Україні. І це при тому, що Махно двома ногами стоїть на Американському континеті і свідомо культивує свій імідж глобального поета, мандруючи по цілому світу та беручи участь у різного роду міжнародних поетичних фестивалях.

Критики вже розпочали дискутувати щодо його ідентичності – з ким асоціює, до якої національності належить, з яким літературним каноном зіставляє себе Махно. Андрій Дрозда недвозначно називає Махна «українським поетом у Нью-Йорку». Юрій Барабаш не втомлюється повторювати, що «самого Василя Махна американський паспорт не робить американським письменником» і що Махно є за суттю українським поетом. Та й сам Махно наполягає, що «американським автором» не може вважатися з огляду на те, що пише українською мовою і перекладається англійською. І все ж справа з ідентичністю не така проста, якщо зважати на те, що національно-культурна ідентичність – річ конструйована і множинна, а не вроджена й одинична. В категоріях набутої, або прибраної ідентичності, на думку Михайла Найдана, Махно тяжіє «саме до середини» – до «місця у помешканні-вигнанні поміж двох світів, десь між батьківщиною і Америкою, десь між двома мовами і культурами». Марія Ревакович, зі свого боку, представляючи Махна як українського поета, який мешкає у Нью-Йорку, робить крок далі, стверджуючи, що він почувається вдома в культурному середовищі американського міста, більше того, «різними способами поет маніфестує типову діаспорну культурну гібридність».

Я хочу загострити питання, стверджуючи, що не лише Махно користає з нью-йоркського культурного досвіду як реципієнт, але і сам Нью-Йорк як культурний топос постає інакшим завдяки Махнові, себто збагачується тим, що говорить про нього український поет Василь Махно, який уже пустив своє коріння у великому і вічному Місті. Й у цьому сенсі Махно є не американським, а нью-йоркським поетом, який пише українською.

Якщо трактувати всяку діаспорну культурну свідомість як гібридну, тоді Махно є носієм такої ідентичності. Очевидно, хоч би як він не протестував проти того, щоб називатися діаспорним поетом, однак він уже є частиною української діаспори в Америці – спільноти, яка визнає себе українцями і демонструє та підтримує свою українськість. Поет діаспори демонструє, з одного боку, нерозірвану пуповину з батьківщиною і певну дозу відчуження від «чужого» й «інакшого» американського світу, а з іншого – він не може вже жи-ти без цього світу і, користуючись всіма його плодами, відчуває близькість, а то й закоханий у нього.

Нью-Йорк, однак, важко трактувати в категоріях діаспори, оскільки це місто чужинців, де навіть корінні американці почуваються невкоріненими і чужими. Звичайно, живучи здебільшого в україномовному середовищі, Махно знає і бачить Нью-Йорк як чужинець. Водночас він, подібно до інших ню-йоркчан (до речі, так назвав себе колись Юрій Шевельов у дарчому написі на подарованій мені книзі), почувається у місті вдома, вкорінюється у Нью-Йорк, освоює його локуси та ландшафти, будує свій дім буття. Махно взагалі стає стає своєрідним картографом Великого яблука. Власне, він є не так археологом Нью-Йорка, як говорить Марія Ревакович, скільки картографом Нью-Йорка. У вірші «Америка» він картографує цілу Америку – «цю країну чужу» як «корабель між двох океанів», де «до правого борту прилипла рослина нью-йорк / мушлі нової англії – молитви хасидські і торг / фалос флориди в теплі карибських жінок», між тим коли «З лівого борту корабля що говорить іспанською / можна побачити мексиканців – заблудлих у часі риб». На цю мапу він наносить пункти своїх мандрівок – океан, Бруклін, Cornelia bar, Soho, Coney Island…

І хоча він звертається до поетів-провідників, як, наприклад, Лорка, культурні та історичні шари Нью-Йорка його не особливо цікавлять. Він не відкриває і не реконструює їх, а швидше вибудовує свій Нью-Йорк – інакший, аніж той, який асоціюється сьогодні з модним і гламурним Містом. Точніше, він прагне відновити богемний Нью-Йорк 60-х, який давно втрачено. Для Махна нью-йоркська богемність виступає класичним поетичним топосом у літературі, тепер, однак, вона перейшла до маргіналів і бомжів – саме вони сьогодні виступають для Махна носіями богемної свідомості Нью-Йорка. Власне, з такими бомжами Махно і водить знайомство, з ними він віднаходить свою ідентичність.