Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 19

в липкім повітрі склеїш тінь оси,

а книжників як маку. Наче камінь

тепло золи визбируєш руками —

м’який туман – на голови ожин —

стає зимніше – висушений хмиз

то пагорби вчорашні і години

толочиш оси – темну барву глини —

і срібна голка креслить тьму зими

не визначиш – і хто тоді як перст,

хоч книжників як маку – але голо

із ліній золотих стискаєш коло —

на волос не заснеш – не збреше пес

і виноградник, де тулив листком

стустошення; дитини теплу руку

так само тулиш і зриваєш звуки

і все – на ключ, і нині – під замком

і поле – мить, хрустка печаль як лід

і сушиш весла – і ночуєш вдома

сухого світла золота солома

горить як хмиз і як твої жалі

так тихо в світі – і дзвенить метал

ріки пониззя ще шумить – і входить

тепло золи й осінні тихі вуди

і самоти повітря – саме так