Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 14

із вічности плинного дива

в м’якій наче сніг золі

фонема звізди – олива

і піна прокислого пива

біліє як сіль землі

в дірявих і ветхих одежах

тонких наче тінь паутин

ніхто не шукає – не стежить

і флейта тобі належить

і звук – шелестіння гардин

якась самота бджолина

– як нори в повітрі – як сіть —

безжальна чомусь і дитинна

і жінка – обточена глина —

як зморшка лишає слід

і пломінь чи тінь паперу

ліхтарик зачеплений тут

ось вітер – і петлі на дверях —

і звуки мандрівки й Гомера

нагадують світ і мету

і мабуть прозорі як звірі

з усіх неземних покут

в якомусь столітньому вирі —

повітря проколоті діри

й над вухом сумний цвіркун