Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 21

Чим була наша смерть тоді

яйцем мурахи – барва біла

в густому лісі чи в воді

при ямі серця в формі тіла

пливе в потокові рудім

і п’ють уста вологість сміло

бліда піщина ще пливе

до серцевин до дна потоку

і доторкнешся – щось живе —

ліхтар свідомости пророком

темніє в погляді – і мре —

несеш в прозорих пальцях ти

свічки любові – плаче воском —

затвердлий пломінь самоти

і лінія як ніж від Босха

проткне сувої і з води

в безсмертя увійдеш пустим

зітерши погляд на предметі

і від свічок і сонних слів

пульсує жилка – чорні кмені —

не дивлячись на дощ і сніг

в сувої білім – вічнім леті —

в бджолу оформлюють сей спів

а пам’ять як тепло – шість ніг

ворушаться – повзуть на солод

різкий укол як тінь в вогні

солодкий цвіт – дрижаче соло —

і все минуле – сніг і поле

ніщо нас не зведе – бджола —

в соснових голках – тінь на дотик —

несе у лапках – світ чола —

і вулик серця в позолоті