Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 7

Дерево в тонкій одежі світла

кола мітить. І трикутна вежа

тіла розсипається. Самітня

трійця повертається з безмежжя

лиць. Стебло втрачає здатність

мислити. Ввійти в дев’яте коло,

втримати тепло й порядок хатніх

зречень уречевлених. Навколо

золотистий сад в одній особі,

як руїна – пастирі без пастви,

пастирі, що кинуть кістку псові, —

і трикутне тіло хатня пастка.

Колом і трикутником позначиш

в череві кита міста і міти.

Риби золоті – прозорі знаки —

згадуєш число їх, щоб сивіти.

Втратиш дім тепла, зодягнеш холод,

хто куди: світильник й свічада,

пастирі і паства. Коло в коло,

голосні і приголосні саду,

тлумляться трикутних тіл ліси,

світло риб – запам’ятай їх числа

вже за склом, а дурнуваті пси

рвуть повітря, наче м’ясо. Чиста

мідь осінніх свят і куп

дерев, і куртка світла, оси.

І, загнавши пастирів у кут,

пам’ять уречевлену виносять.