Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 9

Темний гієрогліф відмикав

тінь качок над озером і осінь.

Ключ Господній віднесла ріка

сад бажань, як пуща. Плодоносить

вимоклої сливи тінь. Не спиш

пізнаєш по звуках батьківщину.

Тогорічним снігом світ ліпи

яшмою води і дном години.

Вимерз сад бажань – і угорі

час тисячоліть, як дим, розвіявсь

у повітрі знаки підборідь,

знаками очей не володіють,

гибіють, протявши біль і сніг,

батьківщин минулих вовчі нори,

отвори свідомості й вогнів,

здихавшись самотності й покори.

Зосередиш погляд на траву,

із вчорашніх сутінок, зі схову:

сніг народить землю цю нову,

в мертвім тілі, цю прозору мову

здичавілих воїв і мечів,

довгих снів і пагорбів зелених,

виокруглить пелюстки свічі

берег річки золотої глини.