Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 23

Океан Сен-Жон Перса – замисел темних ліній

що сплелися в гієрогліф імен

ріки що впадає в яму самотности

тоненький ріжок місяця – подріблений хвилями —

на срібні голки – луску риб – ряхтить

різким світлом схожим на блиск фольги

прилипає осіннє листя до тіла вужа

і відповзає з ним до нори пам’яті – залишаючи

дерево-батьківщину і сестру мураху на вітрі

У повітрі – пронизливий безум – як надріз —

кровоточить згірклими димами і вогким світлом

тоненько дзвонить павутиння як бите шкло

Куди затікає темне світло? – і в глибині

оксамитового сувою води осідає золотою гладдю

а скелети риб – покривають це випадкове шиття

се тайна підрізаного кореня серця – водорослі —

кущ морського їжака – білого на дотик —

що полохливо обнюхав темінь і став нею

і тумани – крихким цукром – вапном прилипають

до берега Азійська кров нагадує тобі

простір що не поміщається у коло ока

слова яких не витанцює язик – звуки —

прозора тканина яких – шорстка і чорна олива —

орнамент оси не повториш і не запам’ятаєш

споночіла вода світиться мушлями і морськими звіздами

перламутром переливається – і гасне у смолі повітря

застигаючи шкірою зебри на ребристих хвилях

тиша загортає лінії у золоту фольгу кокону

форма округлого часу обводить тушшю

коло свідомості – і вона біліє ниткою павутини —

павуки часу і миші часу – знаки існування —

прикриті мохом небуття – зеленими очима світять

і ковтають наші помисли і обслинюють наші тіні

повсюди океан – гієрогліф його імені

хто перший замочить стопу і піде по воді?

і лише вигасла свічка як перст показує напрям вітру