Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 37

часи в повітрі плинні мов ріка

і ліру й лук однаково рука

як жінку пестить – з ночі замикав

ключем шляхи – і з шелесту одеж

із попелу – вузлами заплетеш

а потім спи – або впівока стеж:

за тими що несуть тобі дари

зісохлі стебла від землі – згори

плавник від риби чи пісок ікри

ти згадуєш дитинства золоте

тепло незриме що павук плете —

липку бджолу якою підмете

осінній вітер сі шляхи – і час

визбирує як сірники прочан

і дзвонять персні й вистигає чай

усі розмови про торішній сніг

про ключників про брами про поріг

і про сурму і буйволячий ріг —

обмежують сей анабазис зим

і зволікають запахом: бензин

пропалює повітря – шерть кози

нагадують сніги – уступи драм

побите військо помира від ран

король – їх пан – актор що відіграв

рослини саду мовчкома в рослин

випитують про мандри і маслин

про струмені повітря що внесли

і їхню мову у словник хозар

що пахне морем і піском – і запахи миттєві наче сад нікому не поменшуєш сей скарб

творити світ із паперових карт

який прозорий наче скло й луска

а полічивши всі вузли часів

відмірявши по сорок і по сім

все відбулося – і безмежна сіть