Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 41

«суху печаль потовчену на шкло

помалу збудеш – наче голка коле

піщаний пил – єрусалимським полем

вечірніх табунів їдке тепло

і запахи – В’язку повинність школи

також відбудеш – розведеш руками

в розмові про суєтність і сову

про міхи вин розлиті – і траву

по-мурашиному вергаєш наче камінь —

діряву тінь на мишу польову» —

отак промовить вічності сіяч

пустивши кров – насвистуючи зміїв

крізь тлущі сну – єдвабну сіть олії

заплетений в думках немов калач

забуде мед – здобуде хліб надії

один із посланців – один з семи

в якого – крила й крейда пурпурові —

слова поеми і личинка в слові

діткне мечем – і сплахне крильми

і спурхне в сни – у схованку – у мову

і кожен з них ще явлених – ще шість —

почувши свист на пагорбі – і брата

де голос крові зачиняє брама

де самота – мов звір – самотність їсть

аби не чути носять в вухах вату

гадаючи при тім що з-поміж ліній

долонь – це є Господня сіть —

що кожен риба ловлена – і сіль

землі – небесний шлях в насінні

мандрівнику – вогонь в однім із сіл

і хліб надії з власних снів – сурма

надточить вигин пагорба – втікає

мелодій шовк – і лодія із таїн

у тайни пропливає – у туман:

там нас нема і багатьох немає