Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 34

питають:

навіщо поезія —

так ніби я погонич їхнього вітру

чи пастух їхньої води

приносять сухі стебла

байдужості

обмуровують ними свої ветхі

човни

і спілкуються наче глухонімі

навіщо поезія

хіба я можу переповісти таїну

яка і мені інколи відкривається

світлими пасмами золотої води

навіщо дерево

навіщо птах

навіщо золота шкаралуща слова

розкидана як дитячі забавки

питають

мовчу

мовчать

залишаю се запитання

записане паличкою тополі

на піску

можливо вода не змиє його

але білоголова хвиля

забирає його у первісну

глибину моря

кілька запитань полишаються без відповіді:

– білий папір – чи легше писати на піску

на камені в повітрі. Бути поетом

книги повітря поетом книги піску

поетом книги пагорба. Легше бути

білими шатами – закресленою літерою —

важливо бути зерном піску —

зіницею риби – пам’яттю рослини —

тягучою кров’ю кактуса

важливо іти мандрівцем з палицею

летіти метеликом світла – їжаком темряви —

амфітеатром морського дна – глухим звуком —

важливо йти додому – увійти в дім – мати дім

звикнути до предметів до запахів до себе —

яких відповідей шукаєш – які знаєш – якими

розсічуть мечами – на якій війні —

чиїм солдатом якого війська в які часи

чи поетом – але важливо йти і важливо бачити

ти починаєш дивитися внутрішнім зором

писати: про уповільнене мислення – зриме відчуття

вершників у білих шатах – книги еллінські

римські повітряні – хистку кладку віри —

світлу лінію шляху – мерехтливі барви

земних лук і галявин – земні плоди – і звірів

хіба нікому прикласти до вуха мушлю – і слухати

звивисті потоки морських вітрів – і твою

самотню пісню