Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 5

сніг летить з останніх століть

і сторожа обдерта стоїть

і стинає ті голови вражі

і солодку звізду на язик

аби голос згорівши не зник

бо не вимести з горла ту сажу

чи в різдвяну сльоту на дворі

заблудились вар’яти й царі

обминаючи світ і господу

на чолі письмена на руці

на столі як свічки в молоці

божих слів нерозгадані коди

хтось вписав в цей святий циркуляр

на самітниць і кінчених лярв

на п’яниць з пролетарського кодла

тільки тягне грекиня ту нить

і століття навпіл надломіть:

видно чорний квадрат й чорне коло

ліній рівні ряди голоси

хто сторожу за кого просив

відгортаючи сніг як завісу

півстоліття лежить горілиць

в головах сонми збуджених птиць

і два кола утворюють 8

самота у металі числа

мідь осіння у шкіру вросла

письмена як ікони зчорніли

але там ні шиша ні гроша

тільки дуля і «на хрен душа»

й птиці дзьобають зерно неспіле

суєта з тебе ліпить страшну

до століть прикипілу вину

дар твій вимокне ув алкоголі

апокаліпсис ствердлих осіб

аби місце ніхто не посів

ніби циркулем виріжеш в колі