Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 13

твердне тінь – і шурхотить як змії

шовком ночі тепла тьма зимі

хто се світло порохняве сіє

із долонь дірявих наче міх?

зачерпне – і тиші довга голка

падає на сніг – дрижить парча

яструба що яструбиним оком

нитку мислі зміряв – а не час

хтось за ним ступає осмомислом

згорне кладку світла – наче сіть —

і лисиці гавкають на лиса

повернувши голови на схід

а ніхто не йде що навіть псоті

тінь ріки до ніг пливе в пітьмі

порохняве світло в позолоті

тріскотить неначе ловлять міль

каже: хліб ламаєш – каже: камінь

креслиш нігтем звуки по воді

і не чуєш їх – і як над нами

тирса світла падає на діл