Читать книгу Поет, океан і риба. Вибрані вірші - Василь Махно - Страница 11

зизо глипає пам’ять на мсту

о четвертій сторожі – і садом

безгоміння лягло на версту

і нікого – й ніщо не позаду

і уявляться хащі лісів

і уздрівши не пагорб – а межі

виокруглиш світло – а сіль

узвичаєнь гірка – може вежі

теплих запахів пущі – і квит

спорожнілих годин – а чи годен

роздивитися як світовид

що нікого навколо – лиш води

в сім безликім повітрі впаде

колихаючись світло без ліній

пагорб зникне – а потім ніде

не стримітиме безгомін тіні.