Читать книгу Нічний молочник - Андрей Курков - Страница 12

Дімина зміна починалася о дев’ятій ранку. Ніч минула спокійно. Пасажири тієї зміни всі як один виявилися законослухняними, тож скільки не принюхувався Шаміль, його очі жодного разу не засяяли радістю. Вантажників Бориса й Жені також не було, їхні зміни не збіглися з Діминою.

«Воно й краще, – міркував собі Діма, зиркаючи на годинник і згадуючи про чорну пластикову валізку, що лежала в його гаражі. – Викинути б її до біса та й забути про все!».

Лишався ще один рейс. Потім кінець зміни, й службовий автобус розвезе потомлених нічних трудівників по домівках.

– Коваленко! – раптом долинуло з кишенькової рації. – Зайдіть до начальника митниці!

– Йду! – відповів у чорну «мильницю» Діма й стурбовано глянув на Шаміля.

– Сидіти, – наказав вівчарці й вирушив до начальства.

Начальник зустрів його кивком голови й холодним поглядом. Він сидів за робочим столом і крутив у руках окуляри з ледь затемненими скельцями. Монітор з клавіатурою були зсунуті на правий край столу, а кілька папок з паперами – на лівий.

– Дванадцятого вранці твоя зміна була?

– Так, – відповів Діма.

– Якийсь багаж по нашій лінії затримувався?

– Здається, ні, – Діма напружився і силкувався втримувати обличчя незворушним, щоб випадково не викликати підозри начальства. – Якщо й було щось, то мусить бути задокументоване… – він кивнув на комп’ютер.

– Одна валізочка, – начальник видобув з-під папки аркуш паперу з текстом, начепив на ніс окуляри й зачитав: «Чорний пластиковий, фірми «Смарт-кейс».

Знову зняв окуляри й повернув свій холодний погляд на кінолога:

– Пройшов реєстрацію на ранковий рейс до Відня, але до аеропорту призначення не долетів. Пригадуй!

Діма заперечливо покрутив головою.

– Вилучення багажу тієї зміни точно не було, – вже твердіше промовив він.

– Ясно! Значить, вантажників робота! Ну, добре, йди! – видихнув начальник.

У цьому «добре, йди» Діма вчув загрозу пострілу в спину.

До багажного відділення тим часом приїхали валізки з Амстердама. Діма з Шамілем обійшли їх, але й тут усе було чисто.

Уже вийшовши зі службового автобуса, Діма зупинився біля кав’ярні, міркуючи, чи не посидіти йому тут з півгодинки. Додому не хотілося. Там, на кухонному підвіконні, Валя поставила у рамці фото Мурика, ще й чорну смужку паперу внизу на кутик приклеїла. Цей траур за Муриком починав діяти Дімі на нерви. «Здуріла вона, чи що?» – думав він про дружину.

До будинку заходив з осторогою. Але Валі вдома не було. На кухонному столі в маленькій тарілці, прикритій зверху емальованою мискою, лежали два ще теплі сирники. Чайник на плитці також був іще теплий.

Діма розвернув фото на підвіконні котом до вікна й спокійно поснідав. Випив чаю.

Він пригадав розмову з начальником, який цікавився чорною пластиковою валізкою. Діма раптом уявив собі несподіваний обшук у його будинку й гаражі. Думки завмерли від переляку.

Набрав по мобільному вантажника Бориса.

– Треба терміново зустрітися, – сказав йому нервовим тоном.

– Що, лікаря знайшов? – спитав той.

– Гірше.

– Можу ввечері заїхати.

– А раніше?

– Раніше ніяк, я ж на роботі.

Розмова не заспокоїла Діму. Він вийняв з тумбочки в коридорі дві господарські торби. Пішов з ними до гаража. Переклав у них коробки з ампулами і взявся по порожній валізці гамселити сокиркою. Думав, розкришиться на дрібні шматки, які можна в пакет і до сміттєвого бака. Але пластик «Смарт-кейса» виявився міцним. Сокирка лишала на ній то дірки, то вм’ятини, але більшої шкоди завдати валізці була неспроможна. Покинувши цю справу, Діма повернувся до будинку. Спати йому не хотілося.

Він знову сів у кухні. Написав дружині записку: «Валю! Я пішов шукати Мурика». Вийняв з рамки фотографію кота й поклав її до внутрішньої кишені піджака.

Морозяне повітря надворі трохи збадьорило Діму, але втома з нічної зміни лежала на його плечах важким тягарем. Тому й бадьорість ця була якоюсь пригніченою.

Але рішення було прийнято, і відступати Діма не збирався. Сьогодні він купить на Пташиному ринку у Києві такого самісінького Мурика, за сірого кота навряд чи хтось проситиме більше двадцяти гривень. Купить, привезе і хай Валя шукає «10 відмінностей», як у старих журналах на передостанній сторінці. Усі сірі коти однакові, всі люблять пожерти, тому однаково лежатимуть у кухні під теплою батареєю, слідкуючи закоханими очима за господинею, яка готує їжу.

У маршрутці на Київ було тепло, і радіо «Шансон» співало огидним голосом про «тьотю Шуру з Тобольська». Всівшись у задньому ряду на м’яке сидіння, Діма задрімав.