Читать книгу Нічний молочник - Андрей Курков - Страница 17

Якась дивна сила підірвала Семена о першій ночі. Одягла і взула. Вивела на хрустку снігову шкоринку, що вкривала вулицю. Він вийшов на ріг трьох кав’ярень. Зупинився перед траурним віночком, що висів на цвяшку. Хвилину постояв, оглядаючи віночок дещо знервовано, але допитливо. Далі перетнув Ярославів Вал і, дійшовши до повороту на вулицю Івана Франка, рушив нею вниз. Крокував обережно й акуратно, намагаючись не послизнутися. Але, зробивши зо двадцять кроків, не втримався на ногах і з усієї сили гримнувся, вдарившись стегном об вкриту ожеледдю сходинку. Присів на мить, розтираючи рукою крізь джинси забите місце. І рушив далі, вже тримаючись залізного паркана-поруччя.

А вранці, коли Семен прокинувся і ходив у трусах по кімнаті, Вероніка помітила у нього на стегні величезний синець.

– Де це ти так? – спитала вона, вказуючи поглядом на забите місце й гарячково намагаючись збагнути, що з пережитого уночі було сном, а що явою.

Семен зупинився. Здивовано глипнув на синець.

– Не знаю, – відповів він. – Може, в кухні, об ріг столу?

Телефонний дзвінок перервав їхню розмову. Слухавку взяла Вероніка.

– Ніко, – продзеленчав голос Дарії. – У мене до вас прохання. Мені потрібно до перукарні, а я вчора ввечері не встигла віночка зняти. Ви ж там живете поруч? Зніміть, будь ласка!

– І куди його? – спитала Вероніка.

– Хай поки що у вас полежить, а потім у понеділок вранці його заберу!

Вероніка пішла. Лишившись на самоті, Семен довго розглядав свій синець на стегні. В цілому тілі відчувалася втома й розбитість. Чомусь хотілося спати, але через годину за ним мало заїхати авто. Декілька депутатів вирішили влаштувати собі суботню прогулянку на лижах з пікніком на завершення. Багаття, шашлики й повстромлювані в сніг лижні палиці – вже знайома, не раз бачена картина постала в Семеновій уяві. Головне – самому одягтися тепліше. Але спершу – кави, міцної кави! Інакше ранок усередині Семена не настане.