Читать книгу Нічний молочник - Андрей Курков - Страница 21

Так уже збіглося, що до продавчині кішок з Пташиного ринку Дімі довелося їхати знову після нічної зміни. Зміна минула навдивовижу вдало. Шаміль винюхав у сумці, що прибула з Дамаска, півкілограма опіуму. Діма, як і належить, викликав начальника зміни. Склали акт. Пасажира тут-таки, після видачі багажу, гальманули й відвели геть, але цього Діма вже не бачив. Це вже не його з Шамілем клопоти. Зате начальник похвалив Діму, тим самим його заспокоївши.

Додому Діма доїхав службовим автобусом. Помився. Набрав номер продавчині кішок.

– Приїжджайте за вашим Муриком, – сказала вона. – Зараз дев’ята? Давайте об одинадцятій на тому самому місці. Але вийшло трохи дорожче. Сімдесят п’ять.

Подорожчання вуличного кота до рівня пристойного коньяку змусило Діму мовчки скривити губи. Але продавчиня цього навіть не відчула.

– Гаразд, об одинадцятій, – сказав він і опустив слухавку на важіль.

Над Києвом синіло яскраве небо. Втрамбований сніг укривав хідники. Тролейбус вісімнадцятого маршруту їхав неквапом. Пасажирів було мало. Діма сидів на задньому сидінні. Тепла турецька куртка на синтапоні гріла добре, як і обіцяв продавець на базарі. Під старі формені штани він надягнув вовняні підштанці, отож ніякий мороз його не лякав. На колінах лежала порожня господарська торба для кота. Довелося з неї ампули назад на газету в гаражі викладати.

– Це ще не Пташиний? – запитав він у діда, що зайшов на зупинці з двома целофановими мішками, повними порожніх пивних пляшок.

– Наступна, – відповів старий.

Зупинившись біля поміченої ще попереднього разу кав’ярні-«розливайки», Діма глянув на годинник. До зустрічі лишалося десять хвилин. Він зайшов, узяв п’ятдесят грамів горілки. Хильнув і відчув, як бадьорість розливається усім його тілом.

Продавчиню кішок помітив здалеку. Вона була у тому ж одязі й на тому ж місці. І кошик біля її ніг був той самий, а біля кошика – сірий мішок.

Діма підійшов, привітався. Вийняв з кишені гроші, відрахував сімдесят п’ять. Вона кивнула на мішок.

– Забирайте!

– Кота в мішку? – хмикнув Діма, а потім збагнув, що сказав, весело розсміявся. Бо ж і справді – кота в мішку.

Вона розв’язала мішок, трішки опустила краї, і Діма побачив велетенського і товстого сірого кота, набагато більшого, ніж їхній спочилий у Бозі Мурик.

– Та він же… – розвів руками Діма. – Він же товстий…

– Та жере, як навіжений! Тому й подорожчав…

– Він же й на бездомного не схожий…

– Мурику, Мурику! – демонстративно покликала його жінка, і кіт одразу повернув до неї свою ситу морду й нявкнув. – Ось бачите? Тиждень дресирувала.

– Мурло, – напівпошепки промовив Діма, дивлячись згори вниз на цього сірого хвостатого товстуна.

Кіт зацікавлено подивився на Діму.

– Беріть, беріть! Другого такого не знайдете! – скоромовкою процокотіла жінка, явно бажаючи пошвидше спекатися покупця.

– З мішком? – похмуро спитав Діма.

– Ага, це бонус!

Діма присів навпочіпки. Переклав кота до господарської торби. Туди ж кинув і порожній мішок. І, не попрощавшись, рушив до виходу з ринку. Настрій зіпсувався. Кіт важив явно понад десять кілограмів. Ніякого жалю він викликати не міг. Ні в кого. Тим більше у Валі.

Доїхавши до своєї вулиці, Діма заніс торбу з котом до гаража. Залишив її там, а сам зайшов до будинку.

– Де ти ходиш? – зустріла його запитанням Валя.

– Та так…

– Убік церкви не ходив?

– Сьогодні – ні.

– Піди, – попросила вона. – Може, Мурика знайдеш! Дімі насправді хотілося добряче пообідати, а не йти до баптистської церкви. Але сперечатися з дружиною він не став. На порцію пельменів гроші у нього були, а пообідати на самоті – це не так уже й погано. Особливо тоді, коли треба вирішити, що робити з цим товстим котом, який відгукується і на Мурика, і на Мурла, і, мабуть, на будь-яку іншу кличку!

У найближчому вагончику-барі за тарілкою гарячих пельменів Діма й вирішив, що треба кота на кілька днів у гаражі без їжі лишити, поки не схудне. А потім можна й додому нести. Вона ж, Валя, все одно його з радощів загодує!

Виходячи з вагончика, Діма помітив на стовпі оголошення.

«Продаються імпортні ліки від раку. Ампула – 20 у. о. Дзвонити за тел. 8 063 4320985, спитати Женю».

«Ага! – кивнув, посміхаючись, Діма. – Жека лохотрон запустив!»

І пішов додому доповідати дружині, що Мурика біля церкви сьогодні вранці бачили, але він не знайшов. Доведеться ще кілька разів на його пошуки ходити.