Читать книгу Нічний молочник - Андрей Курков - Страница 7

За вікном сипав сніг. Раптові пориви вітру іноді підхоплювали його й кидали вгору, тому він перелітав через дах одноповерхового будинку й падав уже з іншого боку, за вікном кімнатки, в якій спали Ірина й тримісячна Ярослава, яку бабуся, що лишалася з нею на весь день, ніжно кликала Ясею і та само ніжно вмовляла пити більше молочної суміші «Малюк», щоб якнайшвидше вирости, сказати своє перше слово й зробити перший крок.

– Ясечко! Ну, ще трішки! – благала немовля бабуся Шура, підносячи пляшечку з сумішшю соскою Ясі до ротика. Але дитина вперто відштовхувала пляшечку ручкою вбік, при цьому не відводячи очей-намистинок від телевізора, який показував чергову серію «Бандитського Петербурга».

– Ну? Що я твоїй мамі скажу? – хитала головою літня жінка. – Вона он у місті гроші для тебе заробляє, а ти?

Поки герої серіалу стріляли одне в одного, у двері будинку подзвонили. Але бабуся Шура не почула. Щойно коли стрілянина припинилася, вона скочила, посадила Ясю на кушетку, а сама поквапилася до дверей.

– О! Повернулася! – зраділа вона доньці.

Іра опустила на підлогу важку господарську торбу. Зняла з голови хустину.

– Йди до кухні, поужинай, там куриця на плиті! – подомашньому спокійно сказала їй мама й повернулася до своєї кімнати, не помітивши заплаканих очей доньки.

На кухні Іра виклала з торби продукти. Ковбасу й оселедець поклала до холодильника, консерви – до шафки біля мийки. Всілася за стіл, закрила обличчя долонями й заплакала тихо-тихо, майже не схлипуючи. Жахлива порожнеча всередині неї самої лякала її. А можливо, то була лише втома, яку не могли компенсувати ні короткий сон, ні пюре з куркою на плиті.

Щоранку вона з грудьми, переповненими материнським молоком, поспішала до Києва, де в маленькому кабінеті жінка у білому халаті з незрушним обличчям зціджувала усе молоко з грудей за допомогою маленького насосика до літрової банки, а далі відсилала її до кухні, де нянечка закладу, загалом добра старенька, накладала їй повну миску вівсянки й стежила, щоб Ірина з’їла все до крихти. Іноді разом з Іриною за столик сідали одна чи дві такі самі, як і вона, матері-годувальниці, і тоді няня рівномірно розподіляла свою увагу між усіма жінками. Після каші належало погуляти дві години Маріїнським парком, що розташовувався через дорогу від будинку, де у звичайному, лише доволі великому, помешканні містився той приватний медичний заклад, схожий на молочну кухню, вірніше – на її протилежність. Адже тут у матерів забирали молоко, а натомість давали гроші, яких, зрештою, вистачало і на молочну суміш рідним дітям, і на недороге сільське життя, і на дорогу до Києва й назад.

Іра вже знала кількох самотніх мам таких самих, як і вона.

– Це для депутатських мамусь, – сказала якось Ірі Настя з-під Бишева. – Вони відразу після пологів спеціальні пігулки приймають, щоб молока не було, і щоб груди молодими зберегти, а самі своїх дітей нашим молоком годують.

Іра повірила. Вона не думала лихого про подібних матусь. Змалку не вміла думати погано про людей, навіть про справді лихих. Єдине, чого б їй хотілось, то це глянути хоч краєчком ока на малюка, якого годують її молоком.

Але сьогодні на зворотному шляху їй довелося більше години стояти в маршрутці. Може, це стояння, та ще з похиленою головою, так змучило її, що вона цілу дорогу шкодувала й себе саму, що була наче дійна корова, і Ясю, що змушена при живій і здоровій мамі пити розчинений молочний порошок і залишатися на цілий день з бабусею.

Виплакавшись, Іра заспокоїлась. Повечеряла. Здавалося, що груди, випорожнені три години тому, поволі знову наповнюються молоком. Зайшовши в кімнату до мами, взяла на руки Ясю і піднесла її до персів. Крихітка присмокталась, жадібно заворушила губками, від чого Ірі стало лоскітно і трішки боляче. Але на обличчі в неї заграла посмішка.

– Гляди, не балуй її! – почула вона голос матері. – А то побачать завтра, що в тебе мало молока, скажуть більше не приходити…

– А я на ніч іще поїм, – без жодної образи на материні слова відповіла Іра.

Перед сном, з’ївши канапку з салом і ще одну тарілку пюре, Іра розчинила в мисці темно-зелену фарбу для тканин, придбану в Києві, і замочила в ній свою сіру пухову хустку. Щоб хустка не вийшла надто темною, долила ще води.