Читать книгу Рік Потопу - Марґарет Етвуд - Страница 13

Перший тиждень Тобі із Садівниками не додав спокою. Адам Перший не давав їй жодних інструкцій, просто стежив за нею, з чого вона зрозуміла, що проходить випробування. Намагалася пристосуватися, допомагати всюди, де треба, але геть не годилася для повсякденних занять. Не вміла шити дрібними стібками, яких вимагала Єва Дев’ята – Нуала, – а після того як покривавила кілька салатів, Ребекка наказала їй облишити нарізання городини.

– Якби я хотіла, щоб салат був буряковим, то додала би буряків, – сказала вона.

Берт – Адам Тринадцятий, – відповідальний за грядки з городиною, відмовив їй у полінні після того, як вона помилково вирвала з коренем кілька артишоків. Могла, однак, чистити фіолет-біолети. Це було просте заняття, що не вимагало спеціальних навичок. Тож саме цим вона і займалася.

Адам Перший оцінив її зусилля.

– Біолети не такі й погані, правда? – сказав він їй одного дня. – Врешті-решт, ми тут суворі вегетаріанці.

Тобі замислилася, що він мав на увазі, а тоді зрозуміла: менш смердюче. Радше як у корови, ніж як у собаки.

Їй знадобився певний час, щоб розібратися з ієрархією Садівників. Адам Перший наполягав, що в духовній площині всі Садівники рівні, але це не стосувалося матеріального аспекту: Адами і Єви займали вищі позиції, хоча їхні номери вказували радше на сферу діяльності, ніж на рівень значущості. На її думку, це багато в чому нагадувало монастир. Капітула, тоді світські брати. Чи світські сестри. Тільки й того, що ніхто не вимагав целібату.

Оскільки вона приймала гостинність Садівників, не маючи на це права – насправді не була новонаверненою, – то відчувала, що мусить розплачуватися дуже важкою працею. До чищення фіолет-біолетів додала інші завдання. Пожежними сходами тягала на дах свіжу землю. Садівники мали її запас, зібраний на закинутих будівельних майданчиках і пустирях. Потім таку землю змішували з компостом і продукцією фіолет-біолетів. Перетоплювала змилки, фільтрувала оцет, клеїла етикетки. Пакувала черв’яків для Обміну Натуральних Продуктів «Дерево Життя», мила підлогу у спортивній залі з біговою доріжкою «Дожени Своє Просвітлення», підмітала бокси у спальнях на поверсі під дахом, де неодружені члени групи ночували на футонах, набитих сушеним рослинним матеріалом.

Через кілька місяців Адам Перший порадив їй використовувати інші свої таланти.

– Які інші таланти? – спитала Тобі.

– Хіба ж ти не вивчала Холістичне Зцілювання? – сказав він. – У «Марті Ґрем»?

– Вивчала, – відповіла Тобі. Не було сенсу питати, звідки він знав це про неї. Просто знав усілякі речі.

Так вона почала робити трав’яні лосьйони та креми. Це не вимагало багато нарізування, а руки в неї були достатньо дужими для ступки і товкача. Невдовзі після цього Адам Перший попросив її поділитися своїми знаннями з дітьми, тож вона додала до свого розкладу кілька щоденних уроків.

На той час уже призвичаїлася до темного мішкоподібного вбрання, яке носили тутешні жінки.

– Краще б тобі відростити волосся, – сказала Нуала. – А то маєш вигляд оскальпованої. Ми, жінки-Садівниці, маємо довге волосся.

Коли Тобі спитала чому, їй дали зрозуміти, що естетичні преференції належать Богові. Цей різновид усміхненої аподиктичної девоції[9] був, на думку Тобі, не надто доречним, особливо серед жінок-сектанток.

Час від часу вона думала про втечу. Насамперед у ті моменти, коли з’являвся тимчасовий, але ганебний потяг до тваринного білка.

– Ніколи не відчуваєш, що з’їла б СекретБургер? – спитала вона Ребекку. Ребекка походила з її давнього життя, з нею можна було обговорити такі питання.

– Мушу зізнатися, – відповіла Ребекка, – бувають такі думки. Туди щось додають, не інакше. Щось таке, що викликає залежність.

Харчувалися вони доволі смачно – Ребекка робила все можливе, попри обмеженість продовольчих запасів, – але одноманітно. Крім того, молитви були нудними, теологія плутаною – навіщо так прискіпуватися до деталей способу життя, вірячи у те, що всіх невдовзі зітруть із поверхні планети? Садівники були впевнені у наближенні катастрофи, хоча Тобі не бачила переконливих доказів цього. Може, ворожать по пташиних нутрощах.

Масове вимирання роду людського було неуникним через перенаселеність і деморалізацію, але Садівники виключали себе із цього процесу. Сподівалися проплисти над Безводним Потопом, використовуючи запаси, сховані у таємних складах, які називали Араратами. Що ж до плавучих пристроїв, у яких вони здолають цей потоп, то вони самі були власними Ковчегами, у яких зберігали набори внутрішніх тварин чи принаймні їхні назви. Отак вони виживуть і наново заселять Землю. Чи щось подібне.

Тобі спитала Ребекку, чи вона справді вірить словам Садівників про загальну катастрофу, але Ребекка не дозволила втягнути себе в розмову.

– Вони добрі люди, – тільки й сказала. – Що буде, те й буде, тож просто кажу тобі – розслабся.

І дала Тобі медово-соєву пампушку.

Добрі вони люди чи ні, Тобі не могла собі уявити, що надовго застрягне між цими втікачами від дійсності. Та не могла і просто відкрито піти. Це була б надто чорна невдячність: урешті-решт, вони врятували її шкуру. Тож уявляла, як спускається пожежними сходами, проминає спальний поверх, патінко-бар і масажний кабінет на нижніх поверхах, тікає під покривалом темряви, потім ловить якийсь сонцекар, що везе її до іншого міста десь на півночі. Про літаки годі й думати, вони надто дорогі й перебувають під пильним наглядом КорпБеКорпу. А у швидкісний поїзд не могла сісти, навіть якби мала гроші, – там перевіряли особисту посвідку, а в Тобі її не було.

І це ще не все. Бланко неодмінно досі шукає її на вулицях плебіля разом зі своїми двома друзяками-горилами. Похвалявся, що від нього ще жодна жінка не втекла. Рано чи пізно розшукає її й змусить заплатити. Вона дорого заплатить за той копняк. Для стирання такої плями потрібне публічно оголошене масове зґвалтування або ж її голова на жердині.

Чи можливо, що він не знає, де вона? Ні, до банд плебахурні мусили вже дійти звістки про це, як доходила кожна чутка, а здобуте знання вони продали йому. Тобі уникала вулиць, але що стримає Бланко від того, щоби піднятися пожежними сходами до неї на дах? Зрештою вона поділилася своїми побоюваннями з Адамом Першим. Він знав про Бланко, знав, що той, імовірно, зробить, – бачив його в дії.

– Не хочу наражати Садівників на небезпеку, – так сформулювала це Тобі.

– Моя люба, – відповів Адам Перший, – серед нас ти в безпеці. Чи у помірній безпеці.

Пояснив, що Бланко належить до плебмафії Стічної Лагуни, а Садівники – сусідній район, Западина.

– Інший плебіль – інша мафія, – сказав він. – Вони не заходять на чужу територію, хіба що під час війни мафій. Хай там як, мафіями керує КорпБеКорп, а за нашими даними, вони оголосили нас екстериторіальними.

– Чого б їм цим перейматися? – спитала Тобі.

– Зіпсували б свій імідж, чіпаючи когось із Богом у назві, – промовив Адам Перший. – Корпорації не схвалили б цього, взявши до уваги вплив Петробаптистів і Пізнаних Плодів. Вони твердять, що шанують Духа і прихиляються до релігійної толеранції, якщо тільки релігійні групи нічого не підривають. А ще відчувають огиду до нищення приватної власності.

– Навряд чи ми їм до смаку, – зауважила Тобі.

– Звісно, що ні, – погодився Адам Перший. – Вважають нас покручами і фанатиками, що поєднують кулінарний екстремізм із поганим чуттям моди та пуританським підходом до шопінгу. Але ми не маємо нічого, чого вони прагнули б, тож нас не зараховують до терористів. Спи спокійно, люба Тобі. Тебе охороняють ангели.

«Дивні ангели», – подумала Тобі. Не всі вони ангели світла. Але відтоді спала спокійніше на своєму футоні з шелесткої полови.