Читать книгу Рік Потопу - Марґарет Етвуд - Страница 6

Рік двадцять п’ятий

Світанок – це злам ночі й дня. Тобі обертає це слово так і сяк: злам, перелам, переламаний. Що ламає світанок? Ніч? Чи сонце, переділене надвоє лінією горизонту, тріснуте навпіл, немов яйце, з якого витікає світло?

Вона здіймає бінокль. Дерева на вигляд такі само невинні, як завжди, але їй здається, що хтось за нею стежить – наче найнепорушніший камінь чи пеньок може її відчути і бути до неї неприхильним.

Такі наслідки ізоляції. Вона вправлялася в цьому під час Чувань та Реколекцій Божих Садівників. Плаває оранжевий трикутник, цвіркуни розмовляють, обплетені рослинністю колони звиваються, очі між листям. Та як відрізнити ілюзії від дійсності?

Сонце вже повністю зійшло – менше, тепліше. Тобі спускається з даху, з голови до п’ят закутавшись у рожеву накидку, збризкується спреєм «СуперД» від комах, поправляє капелюх від сонця – рожевий, із широкими крисами. Тоді відмикає передні двері й виходить, щоб зайнятися городом. Там вирощували органічні салати для клієнток спа-кафе: гарніри, екзотичну сплайс-городину, зілля для трав’яного чаю. Натягнута зверху сітка має захистити рослини від птахів, а дротяна огорожа – від зелених кроликів, которисей і єнунсів, що можуть примандрувати з парку. До Потопу їх було тут небагато, але вони напрочуд швидко розмножилися.

Вона розраховує на цей город – її запаси закінчуються. Тобі роками переховувала те, що вважала достатнім на випадок такої ситуації, але недооцінила її серйозність – сойбіти та сойдини вже вичерпуються. На щастя, городня рослинність розвивається на славу: на курчорошку з’явилися стручки, бобанаси покрилися цвітом, поліягідні кущі всипані маленькими коричневими кульками різних форм та розмірів. Тобі збирає шпинат, стріпує з нього люмінесцентних зелених жуків і розтоптує їх. Тоді, відчувши докори сумління, пальцем робить для них могилку і вголос просить пробачення, щоб звільнити душу. Хоча ніхто за нею не стежить, непросто відмовитися від усталених звичок.

Переселяє кількох равликів і слимаків, вириває кілька бур’янів, але не чіпає портулак: пізніше можна приготувати його на парі. На тендітних листочках моркви знаходить двох яскраво-синіх гусениць метелика кудзу. Їх створено, щоб тримати під біоконтролем інвазивну пуерарію-кудзу, та, схоже, городина смакує їм більше.

У жартівливому пориві, такому частому в перші роки генного сплайсингу, проєктант наділив їх спереду дитячими личками з великими очима та веселими усмішками, тому їх надзвичайно важко вбивати. Тобі знімає кудзу з моркви – їхні щелепи під милими личками жадібно працюють, – піднімає край сітки і викидає їх за огорожу. Не сумнівається, що вони повернуться.

Ідучи до будинку, знаходить біля доріжки хвіст собаки, схоже, ірландського сетера. Довге хутро у реп’яхах і гілочках. Його, мабуть, упустив гриф, вони завжди щось упускають. Тобі намагається не думати про інші речі, які вони впускали у перші тижні після Потопу. Найгіршими були пальці.

Її руки стають грубішими – твердими та коричневими, наче коріння. Вона надто багато порпається в землі.