Читать книгу Рік Потопу - Марґарет Етвуд - Страница 4

ПРО ТВОРІННЯ І ПРО НАРІКАННЯ ІМЕН ТВАРИНАМ. Мовлено Адамом Першим

Дорогі Друзі, дорогі Співстворіння, дорогі Співссавці!

У День Творіння п’ять років тому цей наш Сад на Даху Райскелі був спеченим на сонці пустирем, оточеним гнійниками міських нетрів і лігвами нечестивості, та зараз розцвів, мов троянда.

Покриваючи такі порожні дахи зеленню, ми вносимо бодай незначний внесок у порятунок Творіння Божого від розкладу та безпліддя, що нас оточують, і живимося завдяки цьому незабрудненою їжею. Дехто назвав би наші зусилля марними, але коли б усі наслідували наш приклад, яка зміна настала б на любій нашій Планеті! Перед нами ще багато тяжкої праці, та не бійтеся, Друзі мої, бо ми безстрашно йтимемо вперед.

Я радий, що ніхто з нас не забув капелюха від сонця.

Звернімо тепер наші думки на нашу щорічну Відправу Дня Творіння.

Звернені до Людей Божі Слова описують Творіння у категоріях, зрозумілих людям минулого. Не йдеться там про галактики чи гени, бо це лише посіяло б у їхніх думках велике сум’яття! Та чи ми через це мусимо прийняти як науковий факт розповідь, що світ створено впродовж шести днів, знехтувавши результатами спостережень? Бога не можна обмежити буквальною та матеріалістичною інтерпретацією або ж міряти Людськими мірками, бо Його дні – це еони, а тисячоліття наших часів для Нього мов один вечір. На відміну від інших віровчень, ми ніколи не вважали, що затаювання від дітей геології слугує вищій меті.

Пам’ятайте перші речення цих Людських Слів Божих: «А земля була пуста й порожня, і темрява була над безоднею… І сказав Бог: “Хай станеться світло! І сталося світло”»[2]. Наука називає цю мить «Великим Вибухом», наче йдеться про сексуальну оргію. Проте обидва описи збігаються за своєю суттю: Темрява, а тоді, в одну мить, Світло. Та, безперечно, Творіння триває, бо хіба ж не постають щомиті нові зірки? Друзі мої, Дні Божі не йдуть один за одним; вони відбуваються паралельно, перший із третім, четвертий із шостим. Як нам сказано: «Посилаєш Ти духа Свого, вони творяться, і Ти відновлюєш обличчя землі»[3].

Сказано нам, що п’ятого дня Божого Труду во`ди вироїли Створіння – риб великих і всіляку душу живу плазуючу, а шостого дня зродила земля живу душу, за родом її, і заселено суходіл Тваринами, Рослинами й Деревами, і всі благословенні були, і наказано їм розмножуватися. І врешті створено Адама, себто Людство. Згідно з Наукою, це та сама послідовність, у якій види фактично постали на Планеті, з Людиною наприкінці. Більш-менш у такому порядку. Чи достатньо близько до нього.

Що ж діялося далі? Бог «усю звірину до Адама привів, щоб побачити, як він їх назве»[4]. Та чого ж Бог не знав уже, які імена вибере Адам? Відповідь може бути тільки така, що Бог дав Адамові вільну волю, і тому він спроможний робити речі, які Сам Господь не може передбачити. Подумайте про це, коли наступного разу спокушатиме вас м’ясоїдіння чи матеріальний достаток. Навіть Бог не завжди може знати, що ви вчините далі!

Щоб спонукати Тварин зібратися, Бог мусив безпосередньо звернутися до них, але яку ж мову Він використав? Не була то гебрейська, Друзі мої. Не латинська чи грецька, не англійська, французька, іспанська, арабська чи китайська. Ні. Він покликав Тварин їхньою власною мовою. До Оленя звернувся по-оленячому, до Павука по-павучому, до Слона заговорив він мовою слонячою, до Блохи блошиною, до Стоноги озвався по-стоножому, а до мурашки по-мурашиному. Так мусило бути.

А для самого Адама Імена Тварин були першими промовленими словами – першою миттю Людської мови. У цю космічну мить Адам здобув свою Людську душу. Називання – це, – так ми сподіваємося, – вітання, прикликання до себе інших. Уявімо собі Адама, що вигукує Імена Тварин з любов’ю і радістю, немовби прагнучи сказати: «Ось і ти, моя найдорожча! Ласкаво просимо!» Тож першим діянням Адама щодо Тварин був вияв любовної доброти і поріднення, бо Людина до свого падіння не була ще м’ясоїдною. Тварини знали це і не тікали. Так мусило бути того неповторного Дня – Дня мирної зустрічі, коли Людина обійняла кожну живу істоту на Землі.

Як же багато ми втратили, любі Співссавці та Співсмертні! Як же багато свавільно знищили! Як же багато мусимо відновити і в нас самих!

Час Називання ще не закінчився, Друзі мої. З Його погляду ми, можливо, досі живемо у шостому дні. Уявіть під час своїх Медитацій, що вас ніжно погойдує ця захисна мить. Простягніть руку до цих лагідних очей, що дивляться на вас із такою довірою, – довірою, яку ще не порушили кровопролиття, зажерливість, пиха та зневага.

Промовмо їхні Імена.

Заспіваймо.