Читать книгу Рік Потопу - Марґарет Етвуд - Страница 27

Серед Садівників постійно з’являлися нові люди. Деякі справді наверталися, інші довго не затримувалися. Перебували тут певний час, носили таке саме мішкувате закрите вбрання, як усі інші, працювали на найтяжчих роботах і, якщо це були жінки, інколи плакали.

Тоді зникали. Були людьми тіні. Адам Перший пересував їх у тіні. Як колись пересунув Тобі.

Це були здогади: Тобі знадобилося небагато часу, аби зрозуміти, що Садівники не вітають особисті питання. Звідки ти прийшов, що робив раніше – судячи з їхньої поведінки, це все нічого не важило. Бралося до уваги лише Тепер. Говори про інших так, як хотів би, щоб говорили про тебе. Іншими словами, не говори нічого.

Тобі цікавило багато речей. Наприклад, чи Нуала колись займалася сексом, а якщо ні, то чого так часто фліртувала? Де Марушка Повитуха набула свої вміння? Чим займався до Садівників Адам Перший? Існувала колись Єва Перша, чи бодай місіс Адамова Перша, чи діти Адаменята Перші? Коли Тобі надто наближалася до цієї території, її обдаровували усмішкою і змінювали тему, а ще натякали, що вона може спробувати уникнути первородного гріха, яким є прагнення надмірного знання чи, можливо, надмірної сили. Оскільки ж обидва ці прагнення поєднані – чи люба Тобі погодиться?

Тоді був Зеб. Адам Сьомий. Тобі не вірила, що Зеб був справжнім Садівником. Не більше, ніж вона. Бачила багатьох чоловіків такої статури і волохатості за своїх секретбургерівських днів і була впевнена, що він веде якусь гру, – був саме так насторожений. І що такий чоловік робив на Даху Райскелі?

Зеб приходив і відходив, інколи зникав на кілька днів, а з’явившись, міг мати на собі плебургерське вбрання: пухшкіряну куртку сонцебайкера, комбінезон комунальника, чорний костюм викидайла. Спершу вона боялася: чи він не спільник Бланко, чи не прийшов сюди шпигувати за нею, але ні, це було не так. Діти прозвали його Шаленим Адамом, але він здавався достатньо душевно здоровим. Аж надто здоровим, щоб гаяти час із купкою милих, але завислих у своїх ілюзіях ексцентриків. А що пов’язувало його з Люцерною? На Люцерні було тільки що не написано «Розпещена дружина із Закритого Комплексу» – щоразу дметься, зламавши ніготь. Малоймовірний вибір партнерки для чоловіка типу Зеба – таких називали «людьми-кулеметами» за дитинства Тобі, коли кулі були ще звичайною річчю.

Хоч, може, тим зв’язком був секс, думала Тобі. Міраж плоті, гормональне безумство. Таке траплялося з багатьма. Пам’ятала часи, коли сама могла стати частиною подібної історії, якби зустріла належного мужчину, але що довше зоставалася із Садівниками, то далі цей час відходив у минуле.

Останнім часом у неї не було сексу, і вона за ним не сумувала: у період занурення у Стічну Лагуну мала його аж надміру, хоча й не такого, якого хтось хотів би. Свобода від Бланко була коштовним подарунком: Тобі пощастило, що її не затрахано до стану пюре, не потовчено на м’якуш і не викинуто на пустир.

За час її перебування у Садівників трапився один інцидент із сексуальним забарвленням: старий Мугі Мускул накинувся на неї, коли вона відбувала чергове годинне заняття на одній із бігових доріжок «Дожени Своє Просвітлення» у колишньому спільному салоні на верхньому поверсі Кондомініуму «Бульвар». Стягнув її з доріжки, повалив на підлогу, а тоді важко упав на неї й навпомацки потягся під джинсову спідницю, сапаючи при цьому, як зіпсована помпа. Але Тобі розвинула неабияку силу, тягаючи землю і піднімаючись сходами, а Мугі давно вже втратив форму, яку мусив мати колись, тож вона врізала йому ліктем, скинула вбік і залишила на підлозі. Лежав там, розпростершись і важко дихаючи.

Розповіла про це Пілар, як розказувала тепер усе, що її дивувало.

– Що я маю робити? – спитала вона.

– Ми ніколи не влаштовуємо метушні довкола таких речей, – сказала Пілар. – Насправді Мугі нешкідливий. Він не з однією пробував таке, навіть зі мною, кілька років тому. – Пілар сухо реготнула. – У кожному з нас може озватися древній австралопітек. Мусиш пробачити його у своєму серці. Він більше такого не зробить, побачиш.

Тільки й усього, якщо говорити про секс. «Може, це тимчасово, – подумала Тобі. – Може, це так, як німіє відлежана рука. Може, нервові ланцюги, що відповідають за секс, блоковані. Але чого я цим переймаюся?»

Був післяполудень Дня Святої Марії Сибілли Меріан від Метаморфози Комах. Казали, що це сприятливий день для праці коло бджіл. Тобі та Пілар брали мед. Мали на собі широкі капелюхи із сітками; для обкурювання бджіл використовували міхи і головешку з трухлявого дерева.

– Твої батьки, вони живі? – спитала Пілар з-під білої сітки.

Це питання, незвично пряме як для Садівників, захопило Тобі зненацька. Але Пілар не питала б про щось таке без поважної причини. Тобі не могла змусити себе до розмови про батька, натомість розповіла Пілар про таємничу хворобу своєї матері.

Найдивніше те, сказала вона, що мати завжди дбала про здоров’я: вітамінних засобів приймала стільки, що, мабуть, наполовину з них складалася.

– Розкажи мені, – попросила Пілар, – які засоби вона приймала.

– Вона вела «ЗдороВайзерську» франшизу, тож і приймала їхні.

– «ЗдороВайзер», – промовила Пілар. – Так. Ми вже чули про це раніше.

– Чули про що? – спитала Тобі.

– Про таке нездужання, пов’язане із цими засобами. Нічого дивного, що люди зі «ЗдороВайзера» хотіли самі лікувати твою матір.