Читать книгу Рік Потопу - Марґарет Етвуд - Страница 23

Рік Десятий

ПРО ДВА ПОТОПИ І ДВА ЗАВІТИ. Мовлено Адамом Першим

Дорогі Друзі і Співсмертні!

Сьогодні Діти збудували свої малі Ковчеги і випустили в Арботерум Крік[15], щоб нести послання поваги до Божих Створінь іншим дітям, які можуть знайти їх на морському узбережжі. Чудовий акт турботи у світі, якому загрожує дедалі більша небезпека! Пам’ятаймо: краще сподіватися, ніж смутку піддаватися!

Цього вечора ми розділимо між собою особливу Святочну трапезу – витвір Ребекки, розкішний сочевичний суп, що символізує Перший Потоп, а в ньому варенички – Ноєві Ковчеги, начинені вирізаними з овочів фігурками Тварин. В одному з них сховано Ноя із ріпи, і той, хто його знайде, отримає особливий приз. Це має навчити нас їсти розважливо, а не глитати без розбору.

Приз цей – картина, намальована Нуалою, нашою талановитою Євою Дев’ятою: Святий Брендан Мандрівник[16], зображений із необхідними припасами, які нам слід помістити в наших складах-Араратах, готуючись до Безводного Потопу. У цьому мистецькому творі Нуала приділила належну увагу бляшанкам сойдин і сойбітам. Та пам’ятаймо, що слід регулярно оновлювати наші Арарати. Ви ж не хотіли б відкрити бляшанку сойдин у день потреби і виявити, що вміст її зіпсувався?

Достойна Бертова дружина, Віна, перебуває у стані Перелогу і не може бути з нами на нашому Святі, та ми певні, що невдовзі радо її привітаємо, і нетерпляче чекаємо цього.

А зараз перейдімо до нашої Відправи Свята Ковчегів.

Цього дня ми тужимо, але й радіємо. Тужно оплакуємо смерть усіх земних Створінь суходільних, знищених під час Першого Потопу вимирання – хай коли б він відбувся, – проте радісно тішимося, що вижили Риби, Кити, Корали, Морські Черепахи, Дельфіни, Морські Їжаки… а, так, і Акули, – тішимося з їхньої пощади, хоча, можливо, зміна океанічної температури і засолення, викликані значним напливом прісної води, завдали шкоди якимось невідомим нам Видам.

Оплакуємо винищення, жертвами якого стали Тварини. Бог, очевидно, хотів позбутися численних Видів, про що свідчать скам’янілі викопні рештки, але багато з них вціліло аж до наших часів, і їх Він наново віддав під нашу опіку. Якби хтось створив чудову симфонію, чи хотів би її знищення? Земля і музика її, Всесвіт і гармонія його – ось труди Божого Творіння, вбогою тінню яких є творіння Людське.

Згідно з Божими Словами, зверненими до Людей, завдання порятунку обраних Видів було довірене Ноєві, що символізує свідому частку Людства. Його єдиного було попереджено; він єдиний узяв на себе первинне Адамове служіння – охороняти улюблені Богом види, доки води Потопу не опали, а його Ковчег не спинився на горах Араратських. Тоді врятованих Тварин було випущено на Землю, як за другого Творіння.

За першого Творіння всі раділи, але друге мусимо охарактеризувати інакше: Бог не був уже задоволений цілковито. Знав, що з Людиною, його останнім експериментом, щось пішло не так, та було вже запізно, щоб виправити це. «Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як те Я вчинив був», – кажуть звернені до Людей Божі Слова у Книзі Буття [8:21].

Так, мої Друзі, усі дальші прокляття землі будуть витвором не Бога, а самої Людини. Поміркуймо про південне узбережжя Середземного моря – колись родючі поля, тепер пустеля. Поміркуймо про знищення у басейні ріки Амазонки; поміркуймо про масове руйнування екосистем, кожна з яких – живе віддзеркалення нескінченної Божої турботи про деталі… Але це тема іншого дня.

Тоді Бог мовив річ, гідну уваги. Він мовив: «І ляк перед вами – себто Людьми, – і страх перед вами буде між усією звіриною землі й між усім птаством небесним… У ваші руки віддані вони» [Буття 9:2]. Та це не так, як запевняє дехто. Бог не каже Людині, що вона має право знищити всіх тварин. Натомість це пересторога Божа улюбленим Створінням: «Стережіться Людини і злого серця її».

Тоді Бог встановлює Завіт із Ноєм і синами його і «з кожною живою душею». Багато є таких, що пам’ятають Завіт із Ноєм, але забувають про Завіт з усіма іншими живими Істотами. Та Бог про це не забуває. Кілька разів повторює слова «всяке тіло» і «кожна жива душа», аби ми вже напевне зрозуміли, про що йдеться.

Ніхто не може укласти Завіту із каменем: щоб Завіт існував, мусять існувати щонайменше дві живі та дієздатні сторони його. Тому Тварини не є нечутливою матерією, вони не шматки м’яса. Ні, вони мають живі душі, бо інакше Бог не міг би укласти з ними Завіт. Це підтверджують звернені до Людей Божі Слова: «Спитай лиш у тварин, – каже Книга Йова, 12, – вони тебе навчать, у птиць небесних, і тобі сповістять… риби в морі тобі повідають»[17].

Згадаймо сьогодні Ноя, обраного опікуна Видів. Ми, Божі Садівники, є множинним Ноєм: нас теж покликано, нас теж попереджено. Можемо відчути симптоми наближення катастрофи, як лікар відчуває пульс хворого. Мусимо в готовності чекати часу, коли ті, хто зламав довіру Тварин, – стерли їх із поверхні Землі, куди помістив був їх Бог, – самі будуть зметені Безводним Потопом, що нестиметься на крилах темних Божих Ангелів, які літають уночі. Нестимуть Потоп цей літаки, гелікоптери, швидкісні поїзди, вантажівки та інші транспортні засоби.

Але ми, Садівники, плекатимемо в собі знання про Види та їхню цінність для Бога. Мусимо перевезти це безцінне знання над поверхнею Безводних Вод, наче у Ковчезі.

Дбайливо будуймо свої Арарати, Друзі мої. Завбачливо заповнюймо їх припасами, продуктами консервованими й сушеними. Добре їх замаскуймо.

Хай Бог вирве нас із тенет птахолова і пером Своїм укриє нас, і під крильми Його заховаємося ми, як сказано у Псалмі 90: «Не будеш боятися страху нічного, ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні».

Дозволю собі нагадати, як важливо мити руки, – принаймні сім разів денно і після кожної зустрічі з чужими. Ніколи не зарано розпочати практикувати цю необхідну обережність.

Уникайте кожного, хто чхає.

Заспіваймо.